З 10 років тому у нас в районі з'явилися нові мешканці-птахи. Трохи попорпавшись у домашній літературі, я ідентифікувала їх як соколів-боривітрів. За ці кілька років вони розплодилися так, що майже можуть змагатися з голубами за кількістю.

Цілий рік їх майже не чути й не видно, зате влітку лише їх і чути. Десь у середині липня пташенята, що підросли, вчаться літати. І от тоді настає пік їхньої активності - цілий день вони ширяють над будинками і кричать, дуже кричать, ну просто верещать, але мені подобається. )

От лише не у всіх пташенят одразу виходить добре літати, вопи падають, травмуються, а ще котики голодні внизу шаряться... Коротко кажучи, якось принесли мені донька з подругою сокола додому, бо він сидів на траві, де бавились діти, і його можна було брати голими руками.

Я з переляку вхопила пташку і прожогом метнулася у ветклініку. Чесно кажучи, дуже розгубилась і розпереживалась. Залишити безпорадного птаха напризволяще не можу, тримати вдома теж не маю змоги, що робити - не знаю...

Виявилося, що у нашій районній ветклініці птахами не займаються. Але добра дівчина зглянулась, та й не було відвідувачів, і птаха оглянула - ніби цілий, лише пір'я внизу спини вискубане. Порадила завезти на Кубанську, але то вже наближалась восьма вечора. Тож я занесла його додому і посадила у котячу переноску. Ні, навіть не додому, бо моя переноска була у друзів, тож пішла до них, а вже потім, пізно ввечері понесла додому.

Розгорнула діяльність в соцмережах, щоб довідатись, що можу зробити для птаха, як допомогти і взагалі - як правильно діяти в такій ситуації. Відгукнулось трохи людей, але толку з того було мало. Єдина людина, що могла б мені допомогти, була за межами країни у відпустці. Трохи помордувавшись, я перестала панікувати і вирішила - поживемо-побачимо, ранок вечора мудріший.

Птах переночував спокійно. Їсти, правда, відмовлявся, пити теж, і туалетні справи не дуже робив. А вранці почав сильно битися у клітці. Через це я з 6 ранку не спала і мордувалась сумлінням. Пару разів виходила на балкон і вікривала дверцята у переносці. Лети - кажу, як хочеш. Він дивиться - і не летить... І далі не їсть.

Через кілька годин сумнівів ми таки випустили птаха. Було то так. Олег вдягнув гірськолижні рукавиці, я відчинила переноску, ми вийшли з балкону і стали чекати. Через пару хвилин сокіл обережно вийшов, оглянувся на нас і метнувся до шкла. Олег вийшов на балкон і простягнув йому руку - птах перестав битись об вікно, сів і схоже, вже нікуди не збирався. Почав навіть з нами сваритися. Олег намагався зсадити його на перила і... він полетів, але якось не дуже впевнено.

Сів на дерево, перельотом з гілки на гілку перебрався на його верхівку, потім на дах сусіднього будинку, походив там. Тривало це все з півгодини, я гризла себе і свої нігті, шкодувала, що відпустила, кликала назад. Мені навіть здалося, що птах бачить мене - зір у них добрий.

В результаті, сокіл перелетів з сусіднього будинку на дах нашого, і я втратила його з поля зору. Бігала туди-сюди, по різні сторони будинку, ще півдня, і ввчечері знову виглядала. Просила Руту, котра майже цілий день гуляла надворі, теж дивитися, чи не знайдеться біля будинку птах. Наступного дня мені навіть здалося, що я його бачу з іншого боку, і він мене теж бачить. )) Мабуть, то уява, але на якусь мить я була 100 % упевнена, що то він, і почала знову кликати, посвистуючи.

Третього дня я трохи заспокоїлась, тим більше, що збиралась у відповідальний похід у гори. Аж тут ввечері, в переддень мого від'їзду, дзвонить Рута і каже - мама, тут наш сокіл. Олег взяв переноску і приніс його. Це був інший сокіл, видно було одразу - зовсім інша поведінка, і явно молодший. Чомусь припадав на одне крило. Я знову, як і попереднього разу кинулась в інтернет і в соцмережі - ситуація була така ж, результат мінімальний.

Цей птах, на відміну від попереднього, їв добряче, туалет відповідно - ледь встигали годувати й прибирати. Це трохи заспокоїло, їсть - значить жити буде. Зате страшенно нас боявся, просто до паніки. Вранці у клітці не бився як його попередник, що теж сприяло спокійній оцінці ситуації.

Олег пропонував залишити його у нас, а коли я за тиждень повернуся - вирішити, що робити далі. Але мені жаль було лишати птаха на тиждень у котячій переносці - це навіть не клітка... А в обід мені на потяг. Вирішила, що в цих обставинах Дитячий еко-центр, що на вул. Кубанській, єдине можливе рішення проблеми. Наш друг погодився завести туди мене з птахом. 

Спочатку птаха оглянули у веткабінеті - виявився цілим і здоровим. Тоді ми віддали його працівнику, який сказав, що тут таких вже кілька, і у них є свій вольєр. Мене це потішило. Але все ж через тиждень, коли я повернулась з походу, ми з подругою і нашими доньками заїхали провідати "нашого" сокола, і заодно оглянути весь еко-центр - там багато різних звірів та птахів.

Рута запевняє, що впізнала його, але я маю сумнів - серед тих надцяти птахів це малоймовірно. І все ж сподіваюсь, що наш птах там був, і коли підріс, його випустили. От тільки не знаю, чи знайшов шлях назад, на Левандівку. )