Збиралася йти команда із 5-ти чоловік, Олег не зміг поїхати через роботу. Тож вирушили у похід Юра з Ілоною, Володя і я, та ж банда, що минулого лютого ходила на Петрос. Тобто намічається тенденція, яка сподіваюсь, переросте у традицію.

План дій був такий: приїжджаємо ввечері п'ятниці у Дземброню, спиняємось у притулку Параски Миколаївни або на полонині під Смотричем; наступного дня штурмуємо ПІЧ, туди через Смотрич, назад - Вухатий Камінь; ночуємо аналогічно, у неділю - домів. Так і зробили. А тепер по-порядку.

Виїхали зі Львова пізнувато, десь біля 12.30 (26 лютого), дорога була мокра, їхали довго. Але все ж дійшли того вечора до полонини Смотрич, де і ночували. Дрів було обмаль, палили, щоб трохи прогріти хату, готували на пальнику.

У колибі на полонині Смотрич

Погодка, як і обіцяли прогнози - "молоко" з легким моросінням. Але вибирати не доводилось. Як вірно підмітив Юра: "Погода - це останнє, що мене цікавить у цій справі", цілком згодна - треба йти як тільки випадає можливість.

Вранці рушили у ті молочні краї. У лісі було слизько, під снігом - лід, місцями трохи пробуксовували. Коли минули лінію лісу, стало легше, взагалі легко, от тільки не видно ніц. Вершину Смотрича я стрічала три рази. ))

Підйом на жандарм Смотрича

На вершині очікувано завіяло. Іноді, ще на підйомі, проглядало сонце крізь морок, і навіть розривало трохи ту "вату". Але коли ми рушили зі Смотрича далі - знову затягнуло. Минув полудень. Та відчуття часу зовсім губиться у тумані, разом з відчуттям напрямку і реальності - все стає казковим і трохи тривожним, особливо для тих, кому уже доводилося блудити горами у мряці.

На вершині Смотрича (1898 м)

Вся справа висіла на волосині... Перемичку не видно, і не було гарантії, що мої супутники погодяться шукати її при такій видимості. А йти самій страшнувато - ходили, знаєм. ) Аж тут нам повезло. Ми якраз стояли на роздоріжжі у прямому й переносному сенсі - і раптом прорвалась діра у хмарах, блиснуло сонце, і якраз куди треба, ситуація прояснилась. Я одразу ломанулася в сторону перемички, щоб уже не було жодних сумнівів - ми йдемо на ПІЧ.

На сідловині нас спіткало іще одне везіння - свіжі сліди, хтось сьогодні уже туди пішов зі сторони Вухатого, випередив нас. Але то до кращого - я не настільки амбітна, щоб мені конче першій топтати сніг. ) А по чиїхось слідах йдеться впевненіше й легше.

Сідловина (1763 м)

Довго чи коротко, а десь за 1,5-2 години ми дотопали до вершини. Обсерваторію не було видно до останнього, ми з Володею піднялися у повному молоці. Побачили нору, вхід всередину споруди. Заглянули, залізли сховатись від вітру і дочекатися своїх супутників. В обсерваторії виявилось іще дві команди, одна з яких проживала тут вже другу добу(!). Хлопець люб'язно пропонував нам піти погрітись до їх "кімнати", але щось нас стримало, мабуть, підозра - звідки у них тут дрова?..

Вікно в обсерваторію

З третього поверху                                    Відновлений купол                                    Сходи у вежі

Але від екскурсії ми не відмовились. Поки чекали своїх, походили-погляділи всередині, потім назовні. Видно, що всередині ведуться реставраційні роботи, з'явився купол, перекриття... А навколо - сміття... Я багато можу зрозуміти, навіть тих дивних людей, що там зависли - мало що, я не розпитувала. Але ніколи не зрозумію - чому не забрати зі собою своє сміття?!!

Снігу мало, і всередині, і зовні, аж дивно - я навесні всередині більше снігу пригадую. А зовні - по чужих зимових фото виглядало, ніби там з метр фірну намело.

Прийшла ще одна банда. Нарешті я побачила, що й Ілона з Юрою вже недалеко. Якраз трохи розвиднілось, і можна було хоч щось зняти (чуть не написала - на плівку )). Ситуація з хмарами мінялася так швидко, що іноді я навіть не встигала налаштувати фотоапарат.

                                                              Та кучка снігу посередині кадру - то капличка )

Заметений вказівник                                                                   Юра з Ілоною підіймаються

Швиденько знищили наші скромні запаси їдла-пидла і - вниз. Мої руки вже так задубіли, що наближалися до стану каменю. Тож я просто підбігала вниз, щоб зігрітись. Десь за годину це таки вдалося. Зустріли ще двох хлопців, підіймалися у снігоступах. Оскільки було уже доволі пізнувато як для зимового сходження, Володя поцікавився, де будуть ночувати. Сказали, що де застане - там і будуть. )

Дуже тішили такі "вікна"                                                            Хлопці в снігоступах

Осяйний Смотрич                                                                        "Белое безмолвие"

Навколо була краса невимовна. Я люблю таку погоду - різну. То захмариться - то розвіється трохи. Постійно виглядав у "віконце" Смотрич, осяйний сонцем, ніби дражнився. Вухатий теж красувався, хоч і не на сонці, але досить ясний - добре було видно, куди йти, вже не кажучи про сліди. А от Чорна Гора (він же ПІЧ) не показався ні разу, так і не виліз зі своєї "піжами", вирішив сьогодні валятися у ліжку цілий день. )

Особливо гарно було при середній видимості, постійно крутилася в голові ця фраза "50 відтінків білого" (у тренді зараз), хоч насправді швидше - бузкового та блакитного, а надвечір - жовтого. Краще за фото я не скажу, хоча навіть вони не в стані передати те, що бачить око, те, що переживаєш безпосередньо там.

Бузково-блакитні відтінки

Вже вечір близенько

Поступово ми з Володею вибралися на Вухатий Камінь (далі ВК). Внизу, з боку Дземброні, клубочився туман, з боку ПІЧ - підіймалися наші "мурашки". Трохи позависали на верхотурі і рушили таки вниз. Але незабаром Володю здолали сумніви - чи то дійсно ВК? Чи прийдуть сюди Юра з Ілоною? І він завис на схилі неподалік вершини.​

Вухатий Камінь (вершина 1864 м - трохи вище від цих кам'яних "воріт")

Я ж тим часом весело скакала вниз і побачила неподалік стежки каремат у чохлі, зі штативом усередині. Пару сотень метрів нижче хребтом ВК спускалися якісь хлопці, і логічно було подумати, що то їхнє. Я спробувала докричатися до них - безуспішно, тоді ломанулася вниз з метою догнати, але скоро зрозуміла, що затія небезпечна - мало того, що ноги можна поламати, а ще й ні їх не догнати і від своїх відбитися. Я якраз помітила, що Володя високо вгорі, а решти ще й не видно.

Тоді я розслабилась, сіла на той каремат і стала втикати у туман, живописні камені ВК і Смотрича - там якраз спускалась іще одна група туристів. Пройшло хвилин 15-20, я стала замерзати і думати - як жити далі. Аж тут з'явилися на горизонті Юра з Ілоною - алилуйя! Володя став спускатися до мене, і далі ми рушили разом. Смеркалося, хотілося пошвидше дійти хоча б до райштоку в лісі на схилах Смотрича.

Хребет ВК

Хребет Смотрича                                                                         Пічка у притулку

Коли ми спускалися сніжним бездоріжжям, протоптаним "піонерами" (перебирати варіантами не було часу), до ріки, то почули їх голоси. Я втішилася, що каремат повернеться до власників - і вони будуть раді, і нам не доведеться його тягнути. Ми погукали, хлопці почули й зупинились почекати. Власник знахідки Михайло не знав, як і дякувати. Я трохи наїхала на них за дивну траекторію, але виявилось, що хлопці-кияни були тут уперше, ночували в наметі на хребті ВК, і то по їх слідах ми підіймалися вдень з перемички на Попа. За це були великодушно пробачені - є таки справедливість на світі. ))

У сутінках ми вийшли на райшток, у лісі вже було зовсім темно, невдовзі довелося скористатися ліхтариком. До колиби, де ночували, прийшли перед 20 год. Там уже була команда з Івано-Франківська, котру я бачила на хребті Смотрича, але вони скоро пішли, бо сьогодні ж їхали додому. Ми хотіли зробити хоча б чаю, та закінчився газ, а дрів не було. Тож тупо чекали. Як тільки прийшли наші, рушили вниз, до притулку, тут без вогню робити нічого.

Притулок здивував мене яскравим електричним світлом і порядком. Останнього разу, коли я тут була, все було інакше. Будинок розташований прямо під лісом, він останнім проводжає туристів по дорозі на полонину Смотрич. Ми були добряче втомлені, тож совались як черепахи. Вечеряли вже біля 10-ї вечора. Води було - завались, тепла - також. Тож ми жирували - дрова, електрочайник, електрична плитка, обігрівач, "шоб я так жив!".  Все це було дуже доречно.

Проти звичайного я першою залізла в спальник і заснула дуже швидко, і навіть спала добре - взагалі нонсенс!

Вночі розпогодилось - зірки, місяць, потепліло. Вранці пригріло сонце, закапотіло навколо - відлига, синіє небо, видимість 100%... то фсьо пороблено! Бо у мене чомусь часто так трапляється - ясна погода наступного дня після сходження у мороці.

Місячна ніч                                                                                 Розпогоджується

Унизу (та й на горбах) - село Дземброня                                   Притулок                           

Ранок був неспішний, з чаюванням і кавуванням, але додому все ж виїхали вчасно. Попрощалися з господинею Параскою Миколаївною, що живе у хаті 15 хв ходи донизу від притулку, а також хазяйськими котиком і песиком. На її ділянці, до речі, будується церква, залишилось лише інтер'єр доробити. Тож орієнтуватись, куди рулити, тепер буде іще легше.

Веранда на 2-му поверсі                      Прохідна кімната, справа - обігрівач!

Клямка до "президентсього номеру" (він єдиний має пічку, а також самий затишний і комфортний)

Щоранку би так )

Ганок притулку                                     Внизу хата Параски Миколаївни і нова церква

Як пес з котом - це про них )                                                      "Переодягалка"

З Ільців кинули прощальний погляд на Смотрич і ПІЧ - він таки виліз з ліжка попрощатись. )

Хребет і вершина Смотрича з Дземброні                                   ПІЧ (зліва), Смотрич (посередині) і Вухатий Камінь з Ільців                               

P.S.: По поверненню я розмістила фотки у ФБ, через що отримала по голові від надто екзальтованих товаришів. Вхід в обсерваторію, виявилось, заборонений. І хоч ми ніц там не нищили і не смітили, вхід не ламали (там узагалі не було слідів зламу - просто вікно) - все одно дістали, тобто в основному я, не то за те, що розмістила фото, не то за те, що посміли зайти. Тому майте на увазі - навіть якщо там є вхід, і всі туди заходять, краще не заходити і вже точно не фоткати, а розміщати фотки - то взагалі кримінал, отака петрушка ). 

І інформуйте всіх туристів, кого знаєте, бо у нас так, виявляється, поширюють інформацю - земля слухами повниться. Те, що ви не знали і взагалі не є вандалами, нікого не цікавить. Про те, щоб не смітити-не ламати, сподіваюсь, не потрібно писати - це стосується будь-якого місця.

За детальною інфою по обсерваторії можна звернутися сюди: https://www.facebook.com/chornogora.rescue112/?hc_location=ufi.