Оксана зі своїм сімейством виїхали у суботу на авто, а ми в неділю моїм улюбленим потягом Львів-Мукачево, що дало нам нагоду побувати ще й у Мукачево, хоч і коротко, 15-ти хвилинним переходом із залізничного вокзалу на автовокзал, але все ж. :) А в Мукачевському замку Паланок ми уже бували. До того ж люблю я залізницю, а особиво в горах – мости, тунелі, перевали, до того ж весною! красота!

Подорожні залізнично-гірські красоти 

Міс Усмішка :)                                                                                Невідоме дерево з чудовим цвітом

В Ужгород ми прибули в обід, і було дуже тепло, як і обіцяв прогноз, а ще – парно, після дощу напередодні і перед дощем наступного дня. Отаке "вікно" гарної погоди зробила природа Оксані подарунком на ДН.

Від вокзалу вирішили йти пішки до готелю, погода супер, речей небагато, і з містом попереднє знайомство. По дорозі випили кавусі, ціни вдвічі, а то й втричі нижчі, ніж у Львові...

По дорозі з'ясувалоь, що сакури вже майже відцвіли, цвіт, в основному, рожевим покривалом лежав під ногами. Зате цвіли магнолії, гліцинії, бузок, іриси та ще купа всього. У Закарпатті традиційно тепліше, ніж у нас, у Прикарпатті, і все цвіте раніше, буйніше і навіть якось кольоровіше.

Навпроти Кафедрального собору                                                 Вулиця Капітульна

Стіна Ужгородського замку зсередини                                          Вигляд на Скансен із замкової стіни

Територія замку                                                                             Внутрішній замковий двір

У готелі довго не затримались, пішли гуляти містом. Забрели на гору з відомим Ужгородським замком, побродили по музейних залах. Потім спустились на Корзо, саму центрову вулицю Ужгорода, де зустрілись з Оксаною та Дарусею, Рутиною ровесницею. Дівчатка вже не могли дочекатися, коли зустрінуться, і одразу ж почали радісно буянити.

Ми сіли перекусити у якійсь піцерії під костелом, де майже постійно бамкали дзвони, а дівчата носилися навколо і намагалися вчинити якісь збитки – як не комусь, то собі. Рута порвала колготки на коліні, святкові колготки!, в яких увечері поїхала в ресторан.

Релакс                                                          На фоні замкової стіни                                 Вулиця Замкова

Уродинниця Оксана                                                                       Невгамовні козюльки Рута й Даруся

Мало хто не чув про ужгородський ресторан "Деца у нотаря", навіть ті, хто і в Ужгороді ніколи не був. Чули і ми, і столик замовили заздалегідь. Пора вже було їхати. Але пішли ще пошукати сакури, бо така була ідея Оксаниного ДН, як минулого року у мене рододендрони (трьома репортами нижче), які, до речі, тоді вже також відцвітали...

Пройшлися набережною ріки Уж, і таки знайшли кілька дерев, що росли підряд (шукали алею сакур), провели планову фотосесію, і пора таки вже було у ресторан! Довго чекали маршрутку. Виявилось, що у неділю потрібний нам номер ходить лише до 18 год, котра якраз минула, отакої! Піймали таксо, приїхали як швейцарський годинник – 19:00.

Ріка Уж

Сакури!

Враження від "Деци" були неоднозначні й у всіх різні. Гумор в оформленні ресторану специфічний, кухня і ціни посередні. Зійшлися на тому, що у господарів бурна фантазія, і що сюди потрібно потрапляти у відповідному настрої. Майже постійно бродили туристи, просто подивитися, бо подивитися таки є на що, як би ти до цього не відносився. Однозначно задоволені були Рута й Даруся, носилися, казилися, танцювали – все як має бути!

"Деца у нотаря"                                                                              Горянська ротонда св. Анни

Завершальною жирною крапкою були місцеві таксі, старі роздовбані "Жигулі" з водіями, котрі не знають дороги і не можуть з третього разу запам'ятати потрібну адресу – ми були в шоці, хоча це і звеселяло...

У готель теж не вдалося потрапити відразу, як і поселитися того ж дня – портьє любить відлучатися... У номері серед ночі ми виселили Руту зі спільного величезного ліжка, бо вона постійно крутилася і не давала нам спати, і розмістили на двох великих кріслах, які зсунули докупи. Вийшло таке собі "корито-люлька" – виглядало то дуже кумедно.

Наступного дня небо затягнуло, схолодніло і моросив дрібний дощик. Але ми все одно пішли гуляти, дуже гарно побродили вуличками міста, знайшли ще купу сакур – програма виконана"! :) А ще бачили неміряно птахів над річкою – вони роїлися над водою як комахи, в основному качки, але бачили навіть одну білу чаплю.

Поснідали у симпатичній точці на початку Корзо з простенькою назвою "Комора", нам сподобалось. І рушили далі, на пошуки старої церкви, пам'ятки архітектури XII ст., ротонди св. Анни у селі Горяни під Ужгородом.

На жаль, вона була закрита, і нам не вдалося побачити інтер'єр і старовинні фрески. Взагалі, нас з Оксаною розкритикували за цю акцію, але особисто мені церква сподобалась, і я не пошкодувала, що туди поїхала, жаль лише, що не потрапили всередину. І з погодою не дуже повезло.

Вирішили, що нам мало, і поїхали у палац Шенборнів, що біля Чинадієво, принаймі так вважається, але насправді в'їзд на територію палацу (тепер тут санаторій "Карпати") знаходиться акурат навпроти залізничної станції Карпати. Запакувались всі в авто, трохи тісно, але їхати недалеко.

Палац і навколишня територія сподобались усім, зародилась думка приїхати сюди у санаторій хоч на пару днів. Там дуже гарно і приємно, та краще подивитися фото. Адже відомо, що краще один раз побачити... :)

Палац Шенборн                                                                              Вокзальний бузьок у Сваляві

Пора було додому, у нас потяг з Мукачево о 16:40. І тут у мене з'явилась ідея не повертатись у Мукачево, яке ми вже проїхали, а під'їхати з Оксаною й Андрієм до Сваляви (наступна зупинка) і підсісти на потяг там. Так і зробили.

До потяга у нас ще було досить часу на обід, і після недовгих митарств нам пощастило натрапити на класну крапку – "Шоколадниця", навпроти вокзалу, з хорошою домашньою кухнею і невисокими цінами, рекомендую!

Але і це ще не все! :) У свій 1-й вагон ми сідали разом із музиками – дві гітари, три баяна – то була сила! )) А пізніше до нас підсів котик, тобто жіночка з котиком, таким чудовим, що хотілося його затискати. Дорога пройшла досить легко, тільки душно було, а вікна у нас не поспішають відкривати, чомусь.

Вокзал у Сваляві                                                                             "Gypsy Kings" закарпатського розливу у нашому вагоні

P.s.: В Ужгород треба приїхати ще, він того вартий, а ми мало що встигли побачити, і спробувати також (напр. дегустаційні зали ;)).

P.s. №2: Фото Оксани

P.s. №3: Відео!