Категорії каталогу

Форма входу



Логін:
Пароль:

Пошук

Головна » Файли » Мои файлы

Дикі кабани
[ ] 11.08.2015, 11:09

День 1. Торунський перевал (941 м) - с. Свобода.

"Свобода!" і "...поки зорить Чумацький шлях"

На перевалі було містично-казково, хмари гонили як підірвані, хмурилось на дощ, але й визирало сонце... Я мліла від щастя, що я тут. Особливо, якщо порівняти з автобусом "Львів-Хуст". До речі з Мислівки біля нас їхав безбілетник - цвіркун, рідко доводиться побачити.

 

Торунський перевал

Дорога до Магури (1107 м) та й далі до околиць Свободи пройшла без особливих пригод. Правда, іще на самому початку шляху я чуть не наступила на мідянку - така гарненька маленька зміючка, отруйна кажуть. Трохи стежку пильнували, трохи калабані обминали, а так усе доволі безпроблемно було, тільки душно якось, все на грозу тягнуло... Трохи оторопіли перед підйомом на Вишківський Горган (1440 м) - не очікували, що аж так вгору! :) Там розвилка і вказівник: направо - на озеро Синевир, кому треба.

Вишківський Горган сподобався - гарна гора, трохи окопів на верхах, чітка стежка на вершину і з неї. Але нам треба у село, а не далі по кордону. Володя каже, що там, на кордоні, мочари, тобто моква та калюжі. Тож ми тимчасово покинули стовпці і рушили униз, петляючи (намагались обходити розбиті лісовозами дороги) і орієнтуючись на загальний напрямок.

 

Вишківський Горган

Раптом стемніло і загуркотіло. У лісі настала майже ніч - було трохи моторошно і класно! :) Вже на околицях села почав накрапати дощ і виглянуло сонце - весело, але дуже мокро під ногами. Почали шукати місце для стоянки. В результаті перебирань опинились на моріжку, між потоком і дорогою, місце рівне, вода є, але мутна якась, зате дрів навалом, а що ще треба? - хіба краєвид.

 

 

Перша стоянка

Ввечері небо щедро всіяло зорями, було видно Чумацький шлях, про що я радісно повідомила Володі. І потім йому всю ніч співав свою найзірковішу пісню Тарас Петриненко. :)

 

 

День 2. с. Свобода - старий кордон.

"Весело, весело время проведем..."

Вранці серед дерев було добре. А от тільки вийшли на сонце, на дорогу через село - зрозуміли, як нам повезло, що маршрут в основному лісом. У селі востаннє був зв'язок, більше до самої Колочави не вдалося подзвонити.

 

Шишечки-малючки                                                                     Суничні поляни

Село Свобода (Слобода) тепер є у списку моїх улюблених. Гарне у всіх відношеннях місце, до того ж абсолютно вільне від приколів туристичної зони та й від самих туристів.

Перед підйомом, наприкінці села, вирішили скупатись - невідомо, коли наступний раз буде така нагода протягом походу.

І от йдемо на Круглу Млаку (1242 м) - гора така, від неї ми підемо знову по стовпчиках, по старому кордону. Ніби дійшли, давай стовпчики шукати - не знаходяться. Ходили-бродили, вирішили, що це ще не Млака, пішли далі, і таки-да, от вершина, і стовпчик не забарився, я дуже тішилась - люблю стовпчики! :))

Дійшли по кордону до наступної вершини - Струнга (1210 м), а на спуску з неї почалося: п'ять доріг, котра наша - невідомо, стовпчики як крізь землю провалились після 17/6. Вбили на блукання та розвідки біля 1,5 години, запарились, але пішли вірно - незабаром серед мочари, куди Володя навіть не захотів іти, подався в обхід, а мене от щось потягнуло, знайшовся красень 17-й стовпець - я на радощах аж чмокнула його у маківку.

15-й я не цілувала, але поклала йому на "голову" руки, для підзарядки. :) Він стояв на початку великої поляни на вершині Болотняк (1148 м). Назва промовиста, болота і мочари там скрізь, лісовози поробили канави глибиною по півметра й більше, і кругом калюженції по коліна з мутною смердючою жижою. І таке протягом усього кордону... Постійно треба петляти, продиратися лісом в обхід, тратячи час і сили. І нерви.

До 13-го вже піднімались тяжко, аж не вірилось, що ще йдемо, і ще будемо йти як мінімум кілька км... Це єдиний стовпець, який потрапив у кадр - так було задумано ще вдома, бо вершину Бісоватий Діл (1141 м), яку позначає цей стовпчик, я запримітила на мапі ще у Львові. Решта стовпців поза кадром з причини - не до того і немає сил.

Бісоватий Діл. 13-й ст.

Далі брели: я - на автоматі, Володя - у мріях про воду. Якось він навіть щез із мого поля зору на надцять хвилин, шукав. Я ото сиджу на стовпі і думаю - класний, сфоткати би (ну люблю я їх :)), але фотік не виймаю - бережу сили. Нарешті намалювався Володя. "Ну шо?" - питаю - "хоч не дарма?", "Та знайшов хіба полизати" - каже. Води там багато, але вона у грунті - треба трохи підкопати, щоб було джерело.

Пішли далі. У районі стовпця 8/6 я помітила внизу дах. Невже хата?! - думаю. Ну, майже - виявилось, що настил. Принаймі, стоянка з водою і місцем для вогнища. Як можна було не позначити на карті то місце?! Тим більше, що від нього веде траверс, якраз по нашому маршруту. Ми, звісно, дуже втішились. Знайшли все, що треба для стоянки, і дуже вчасно, якраз десь біля 7-ї вечора.

 

Друга стоянка

Втомились не стільки фізично, скільки психологічно. Після вечері не засиджувалися, лягли спати ще засвітло, тільки-тільки почали запалюватися небесні вогники - зорі. Намет не розкладали, на хвої під дахом було в самий раз, бо в наметі жарко, от лише я живності всілякої трохи боялась.

 

 

День 3. Кордон - Плай або суцільний хардкор.

"Куда ты завел нас, Сусанин-старик? - Идите вы на х@й, я сам здесь впервые!"

Спалося, як не дивно, добре - великі чорні жуки, бачені напередодні ввечері, не дошкуляли. Як і більшість жінок, я страждаю на інсектофобію - шопоробиш...

Трохи побавились у розвідників вранці, але швидко вийшли на потрібну стежку - нам пора було прощатися зі стовпчиками.

Дуже горді собою чимчикували ми стежкою у сторону хребтика Дублянка, потім уже без стежки і не так упевнено, а потім раптом вийшли на хребет і побачили перед собою високу і дуже гарну гору. У мене закралися сумніви, що то Задня, висота якої 1550 м. А Володя заявив, що сторона світу не зовсім та і хребет не так розташований, як на карті - і був цілком правий. Ми трохи пройшлися хребтом і незабаром натрапили на стовпчик 5/5. Це означало, що ми піднялися на гору Верх Чорної Ріки (1269 м) і повернулися на кордон, куди нам зовсім не треба...

"Ну що, на Попадю?" - питаю, оскільки вже стало ясно, то та красива гора перед нами - Попадя (1741 м). "Нєа" - каже Володя - "Назад". Молодець, чорт забирай - характер!

І тут почався хардкор - ми ломились лісом як правдиві дикі кабани, сліди і лежанки котрих зустрічались у цьому поході у небачених мною раніше кількостях. Деякі моменти дуже хотілося зафіксувати для історії (і послідовників), але руки були зайняті триманням за все підряд. Одягнула бахіли, хоча ноги вже були подерті, але відчувалося - все ще попереду. Невдовзі надибали чергову кабанську стежину, далі ми ходили в основному ними, від води до води, як кабани водили.

Через хребет Дублянка веде стара дорога, заросла мохом і закидана поваленими деревами. Але колись там навіть щось їздило...

Почали підніматися на Задню (1550), стежка розчинилась у повітрі, чистому гірському повітрі. За якийсь час дряпань серед кущів у буреломі вийшли на гм... мабуть відрог Задньої, сіли перепочити і виявили, що на карті стежка траверсує Задню. Радісно вломились шукати траверс, і є думка, що дарма. Може краще було добити вершину і спуститися з неї на сідловину перед Середньою. А так ми вбили купу часу, сил і нервів, поки видерлись на то сідло, впали набагато нижче, добре, що взагалі не впали в ущелину...

Перекур у пошуках перемички Задня-Середня

На Середню (1502 м) вела стежина, цілком помітна, хоч і не для балуваних маркованими протоптаними маршрутами. Спуск також добрий, а перемичка між Середньою та Передньою - то просто пісня! Хоча була лише 6-а вечора - я готова була розбити тут табір, така краса! Навіть втратити час і повернутися додому на день пізніше. Та й заслужили ми відпочинок сьогодні. Але ми пішли далі, з метою впасти до ріки або хоча б на полонину. Втрапили на траверс, і дуже доречно - якби довелося штурмувати ще дві вершини (Передня - 1598 м і Стеняк - 1543 м), то на полонину Плай ми прийшли би вночі, якщо би прийшли.

 

Краєвиди із вершини Середньої

На траверсі зустріли чабана з отарою та собаками, сказав, щоб так і йшли далі траверсом - виведе куди треба. Йшли довго, по дорозі зайшли до пастухів на полонині, перемовились, вони пригостили нас вурдою, і ми пішли далі на Плай, від пастухів іще півгодини, а всього від сідла між Середньою і Передньою - 3 години.

 

Зустріч із чабаном на траверсі Передньої

 

 

По дорозі на Плай

 

 

Заглянули до пастухів

Прийшли на Плай із заходом сонця. А там живе Діма-відлюдник, родом з околиць Хуста. Збирає ягоди, гриби, трави, сушить їх і продає, іноді полює, взимку підробляє лижним інструктором на Пилипці. Це там, де Шипіт - водоспад, поляна хіппі та дитячий альптабір, куди я все ніяк не попаду з Рутою. Діма хіппі поважає, але каже, що всі гриби в околиці визбирали, ну, ті самі гриби, котрі "лікувальні", а от на Плаю грибів валом, тож Діма лікується, читає Ошо та Ніцше, а може й Кастанеду, Пєлєвін би теж непогано розбавив серйозну кумпанію.

Нас зустрів гостинно, хоча відчуваю, що трохи мізантроп (споріднені душі впізнаються легко), тож ми не особливо набридали, та й не було коли - вже пізній вечір надворі, випили-закусили та й спати.

 

Захід сонця на Плаї

Мушу сказати, що наскільки я мерзла у попередньому поході, настільки парилась у цьому, цієї ночі ми навіть тент з намету зняли, і спальники не защіпали.


 

День 4. Плай-Колочава, цивілізація.

"...течуть із гір стрімкі потоки"

Рано-вранці загуркотіло і ще дужче стемніло, стало ясно, що полиє. Але вставати було ліньки, під ранок нарешті стало прохолодно - саме спати. Коли загриміло прямо над головою, таки встали і дуже вчасно - ледве встигли зібрати шмотки, як почало лити ніби з відра.

Діма запросив нас у свою хатину-намет, там і снідали, трохи базікали, чекали, коли пройде гроза. А вона все поверталась, нарешті зарядив дрібний дощ, пора було йти, сьогодні ж додому. Діма визвався трохи провести нас, щоб показати кращу дорогу, такий хороший чоловік.

 

Дімине господарство

Дорога, звісно, була веселою - стежку розмило, а вже внизу на дорозі взагалі розлився потік, довелося мочити черевики. Зате далі бредеш уже по воді як по асфальту - ноги-то все одно вже мокрі.

Довго чи коротко, а добрели до форельного господарства - біля 12 км від Плаю, здається. Там відбулося вбивство двох рибин нам на другий сніданок - сумно, але смачно. Після перекусу далі пішлося веселіше, через годину вже пили пиво на автобусній зупинці в Колочаві.

 

 

 

Форельне господарство

 

Одне із самих улюблених сіл - Колочава. Зліва - Негровець, справа - Стримба

Наш автобус звалив о 13 год, хоча казали, що має бути не то в 14, не то в 15. А тепер кажуть - більше не буде. Ми не повірили, щоб у понеділок з Колочави вже нічого не їхало пообіді. Тож вирішили не кіпішувати, а спокійно дати ситуацї прояснитися, за пивом. І от не встигли випити по півбокала, як підрулив якийсь вуйко на мінівені і каже: давай бігом поїхали, бо я спішу. Ми трохи розгубилися - не лишати ж пиво! Але й їхати треба. Рішення прийшло швидко - у нас були пластикові пляшки з собою, туди й перелили.

 

Колочавський шик!                                                                     Автобусна зупинка в Колочаві

Черговий раз проїжджаючи Колочава-Негровець-Синевир-і тд. - черговий раз закохалась у ці місця, красота! - що тут ще скажеш...

У Міжгір'ї потрібний нам автобус на Воловець уже стояв на станції.

У Воловці було ще більше години на пиво-каву-морозиво-і-тд. до "рідного" електропотяга Мукачево-Львів...

Категорія: Мои файлы | Додав: mijmaliuk
Переглядів: 262 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: