В Івано-Франківську нас чекала маленька неприємність, навіть дві, перша очікувана – проливний дощ, а друга – несподіванка: автобуси зі Львова прибувають тепер на АВ на вул. Пасічній, до залізничного вокзалу не їдуть, а от буси в сторону Верховини їдуть з ЗВ, тож довелося кататися маршруткою по місту... Згаяли час.

Вийшли у Ворохті під ясне сонце, прогулялися по акведуку, старому залізничному мосту, і почали підніматися на полонину Лаб'єска. Припікало сонце, обіцяні страшні зливи зі штормовим попередженням поділись невідомо куди. Підйом переважно лісом, легкий і ненапряжний, але трохи нудний. Коли вибрались на Лаб'єску, схолодніло і навіть покрапало. Але поки дійшли до полонини Кукул, знову розпогодилось. Місцевий пастух показав нам вільну колибу поряд із корівником – Олег піймав великий кайф, любить дуже корів ) – і настало щастя! Говерла-кокетка то ховалась, то визирала, Петрос вже одягнув піжаму й пішов спати. А ми готували скромний "святковий стіл". Все було так гармонійно і комфортно, що навіть і нема що розповідати ). Мені ще продовжували поступати вітання з ДН, якими щедро сипали із самого ранку рідні й друзі. На фоні тихого щастя у горах то було особливо приємно. 

Акведук у Ворохті                                                                                                   Полонина Лаб'єска

Петрос зібрався спати                                                                                            "Камертон" на фоні Говерли  

Полонина Кукул, "наша хатина"                                                                            Говерла відкрилась

Хмарина-птах                                                                                                         Говерла сховалась

Вранці погода була іще краща, Говерла іще приязніша – явно запрошувала у гості. Ми прийняли запрошення.

Говерла й Петрос вранці, коники

Дійшли до першого на шляху старого прикордонного стовпчика – і тут удача нам трохи зрадила. Олег каже, що було відчуття, що треба шукати наступні стовпчики, але чітка маркована стежка повела нас униз... В результаті ми зробили добрячий гак долиною річки Фаресок, притоки Лазівщини, і вийшли до турбази Козьмещик, а далі через полонину Гропа крутим підйомом пішли вже на Говерлу. А могли (і планували) гарненько стовпчиками-горбочками...

Це добряче підпсувало мені настрій. Окрім того, що це само по собі неприємно, цей трафунок вкрав у нас багато часу і трохи сил. Тепер довелося сушити голову, як то встигнути. Довелося скоротити і трохи підкорегувати наш маршрут. На Говерлу ми таки пішли, хоч вона мала бути проміжним пунктом, тепер вийшла головним. Вже не перший (і не другий) раз Говерла мене трохи піддурила ). Олег зробив висновок: "Розкажи Говерлі про свої плани, і вона посміється )". Вона тут головна – і все тут!

Підйом на висоту ~1900 м перед Говерлою

На вершину Говерли піднялись біля 17 год, годину там балділи, інакше не назвеш – окрім прекрасних краєвидів, там просто приємно бути, таке містичне місце... чи місце сили? священна гора аборигенів, одним словом – гуцульський Кайлаш ) тим більше, що на мармуровому тризубі (кілька років тому його там ще не було) на "самому-самому" місці висіла розкішна рудракша! Олег аж завис ), витяг свою рудракшу – Ом нама Шівайя!* )

Рододендрони на Говерлі

Вершина Говерли

Тризуб з рудракшою на Говерлі                      Круки

Краєвиди з Говерли

*Для невтаємничених, але зацікавлених: Ом нама Шівайя – то мантра улюбленого (не побоюся цього слова )) індуїстського бога Шиви, одним із символів якого є тризубець. Живе він на священній горі Кайлаш у Гімалаях. Рудракша – дослівно "очі Рудри" (одне з імен Шиви), намисто з висушених плодів однойменного дерева, має сакральний зміст, використовується як мала (вервиця). Допитливі можуть далі погуглити...

Йти звідтам не хотілося, але ночувати на Говерлі все ж не було в планах. Людей, до речі, зустрілось небагато, як на Говерлу, – п'ятниця, на вихідних там стовпотворіння, як на стадіоні... Люди з різних куточків країни: Суми, Харків, Рівне... Вирішили йти в долину Прута, у сторону водоспаду, й десь там відшукати гарне місце.

Місця там виявились гарними усі, але не усі підходили під стоянку, то мокро, то криво, то не так красіво – перебірливі надто стали ). Таки знайшли своє ідеальне місце, одноголосно визнали, що там можна було б навіть трішки пожити. Цього вечора досиділи до зірок, дуже хотілося зробити кілька нічних кадрів, але мій фотік не хотів фокусуватись у темряві, ледве вимордувала з нього один кадр, до того ж взявся такий дубак! вночі навіть іней був.

Схили Чорногори всіяні рододендронами

Спуск з Чорногірського хребта в долину Прута                                                      Наша стоянка

Вирішили, що вранці лише чайку поп'ємо – і одразу на водоспад, а поснідаєм нижче. Але попивання чайку тривало щось дуже довго, місце не відпускало, вийшли біля 11 год, вже не пригадую, коли так пізно виходила...

Прут дуже швидко набирає силу

Дивні квіти, нагадали нам наших котів, бо на дотик як котяче хутро                     Сніжник під хребтом

Вхід у "долину Кулу"** )                                                                                       Веселонька

Я каскад Прутського водоспаду вже бачила, а Олег був вражений. Сказав, що тут найкращі місця з усіх, що він бачив у Карпатах. Потусували біля водоспаду, доки надійшли люди і почали там купатись – магія місця була порушена ).

Прутський водоспад

Долину, де ми присіли вже фактично пообідати, з виглядом на водоспад, я обізвала "долиною Кулу"** (колись довелося там побувати), продовжуючи індійську тему, розпочату на Говерлі ). Вирішено було обов'язково повернутись сюди і провести хоча б день. Йшли у Заросляк під враженням. Заросляк справив теж сильне враження, лише зі знаком мінус – ледве пробрались між людей і машин, ледве знайшли, де присісти переодягнутись, День Конституції. На Говерлу з самого ранку тягнувся потік людей, їх йшло стільки, що мені навіть страшно було уявити бідну вершину!.. З піснями й прапорами. Нас запитали, чи ми поцілювали прапор на вершині ). Олег каже – гарний сюжет для Кисельова: українці-ідолопоклонці безкінечною вервечкою тягнуться на вершину гори для своїх дикунських ритуалів )).

Прут біжить у долину                                                                                             Вигляд з долини на водоспад

Чергова група на Говерлу із державним прапором (по центру, трохи видно)         Вигляд на водоспад і Говерлу з лісу

**Долина Кулу – долина ріки Беас в передгір'ї Гімалаїв, одне з найгарніших місць Північної Індії, загальновідоме також масовим паломництвом хіппі у другій половині 20 ст. (кажуть, там росте багато коноплі), вони навіть планували зробити там свою столицю... )

Дорога додому до Бібрки була ідеальною – велика рідкість, але за Бібркою весь транспорт завертали їхати в об'їзд, на трасі велика аварія. І ми годину тряслися грунтовими-фронтовими дорогами якимись напівзабутими селами-полями, приїхали у Львів о 10 вечора, суботнього вечора, до того ж на АВ на Стрийській (планували з залізничного вокзалу йти пішки) – маршрутки переповнені, а у нас великі наплічники, нашої маршрутки взагалі не видно, ми майже годину чекали, поки запхались у якусь, щоб доїхати поближче додому, ужос! Але заради такого походу варто пережити такі дрібні неприємності ).

P.s.: Зовсім забула написати про рододендрони, які власне й стали "червоною ниткою" чи як там ) походу. Заради них я вмовила Олега піти на Чорногору. Пік їхнього цвітіння припадає на середину червня – тоді схили чорногірських вершин залиті рожевим, але й наприкінці червня вони ще цвітуть... На жаль, через брак часу, не довелося побачити їх достатньо, хотілося пройтися хоча б до Гутин-Томнатика, тож я вже маю мету на наступний червень... )