І от у звичному з Мироном режимі я приїхала в обід до Болехова (знову скористалась ББКар-ом), там пересіла у його авто, і ми поїхали у Буковель. Цього разу я обирала місце старту там, куди веде краща дорога. На Довбушанку переважно з Бистриці ходять, але дорога туди, як до Осмолоди... Та й на Буковель цікаво було влітку глянути. Хоча уже осінь, але погода була літня.

Болехів                                                  Буковель

Залишили Миронове авто на безкоштовній автостоянці за озером, попили кави і пішли шукати 14-й витяг. Я поцікавилась у місцевих, відповідь була потипу ви ідіть і там побачите. Ну ми і пішли вгору, бо де Довбушанка - бачили ще із траси. )

Гора Хом'як визирає                                                                      Верхня станція 22-го витягу

Піднялися до верхньої станції 22-го витягу, як довідались пізніше - 14-й взагалі не з того кінця озера починається. Там охоронці поцікавились, куди це ми на ніч глядя і засумнівалися, що ми дійдемо до Довбушанки. Я сказала, що як захочемо, то ще й до Ведмежика дійдемо. Жінка дивилась нам услід, ніби прощалась. ))

Прощання слов'янки )                                                                   Сансет

Отож пішли ми ліском у потрібному керунку, а там іще й маркування намалювалось. Маркування - то переважно добре, але іноді воно надто розслабляє, а ще інколи заводить не туди, куди планувалось... Я все ж люблю без нього, щоб більше на себе покладатись, і трохи на мапу. Особливо підступне те маркування, де нічого не пишуть толком - мов, здогадайся сам, куди ми тебе ведемо...

На цьому ліричні роздуми про роль маркування у житті туриста я завершу. Тож ішли ми добре втоптаною широкою стежкою десь із годинку, і ось поворот вправо - нам, судячи із мапи, треба повертати вправо, але це надто рано. На роздоріжжі була табличка із фоткою рельєфу з Гугла, з якої я зробила висновок що цей поворот поведе нас до Малого Горгану, а якщо підемо далі - то прийдемо на перевал Столи. На Столи я не хотіла, хотіла повернути вправо раніше, але наразі пішли далі. Зустріли дядечка, котрий на питання, як нам правильно піти, відповів щось у тому ж дусі, що і хлопаки в Буковелі - ви ідіть, вам ще далеко.

Ми пішли. Через півгодини дорога повела якось надто вниз, нам ніби і треба вниз, але трохи не у той бік. Я озирнулась і помітила відріг вправо, теоретично у потрібний нам бік, але стежки там не було, ну і маркування таке наполегливе вело далі... Так ми траверснули зустрічний пагорб і таки потрапили на перевал Столи. Будинок, позначений на мапі, уже згорів. Натомість там була якась халабуда і "троє за рульом". На наші наполегливі розпитування про дорогу один дядечко нервувався і казав, щоб не дурили і тут ночували, другий дивився "с укоризной", третій самий притомний трохи прояснив таки ситуацію, за що йому заочна подяка.

В результаті довелося пройти шмат дороги назад і таки відшукати в районі, де мене були взяли сумніви, якусь малопомітну стежину вправо і донизу. Та стежина вивела нас в долину ріки Зубринка, куди нам і було треба - алилуйя! Цікаво, що стежина починалася акурат у місці, де ми фоткали захід сонця. )

Проводжаємо сонце

В долині Зубринки ми почали шукати об'єкт, позначений на мапі як "Новобудова". Але при наближенні до точки почули голосний нетверезий спів і передумали. Якраз побачили місток через річку, перейшли його, трохи піднялись лісом, знайшли відносно рівне місце і вирішили тут спинитись на нічліг.

Думали спати просто неба, але мені хотілось побачити новий намет Мирона. Тож ми його таки розклали, а оскільки намет одномісний, а Мирон джентльмен, то спала у ньому я, і не факт, що мені було краще, ніж Мирону надворі.

Встали затемно, почали шукати стежку нагору, користуючись джі-пі-ес-ом, бо у темряві воно не дуже шукається, і з джі-пі-ес-ом, до речі, також. Але в результаті таки вийшли, куди треба. Підйом досить стрімкий, мені йшлося щось важко, але що робити - вибору немає, сидіти внизу нізащо! По дорозі зустріли сонце, вийшли з лісу вже у його променях - то було гарно.

Зустрічаємо сонце

Прекрасний ранок у горах

Це відчуття не передати словами

А далі гора вже перед нами - тільки каміння багато. Але я ж люблю каміння! )) Подолали і його, пішли одразу на Довбушанку, підрізаючи траверсом Довбушинець. Ще була надія спробувати піти на Ведмежик і колом назад у Буковель, щоб не повторювати дорогу, тому поспішали.

Гора Довбушинець

На горизонті Говерла й Петрос, унизу - Буковель                      Хребет Свидовець, трохи видно Драгобрат

Гори Малий Горган, Синяк і Хом'як зі схилів Довбушинця

Але на вершині поглянули на годинника, потім - униз, прослідкували поглядом планований зворотній шлях, пригадали, що там зарості жерепу і болото в долині ріки - і не пішли на Ведмежик. Повернули назад, зайшли на Довбушинець і з нього пішли донизу - о 15 год ми мали вже виїхати з Буковеля, щоб я встигла до вечора добратися до Львова.

Хребет Довбушанки                                                                       Гора Ведмежик, за нею (і над нею) - Сивуля, королева Горган

Позаду - Довбушанка                                                                     Ягідка кам'янка (брусниця)

Дивитися - не надивитися                                                             На вершині Довбушанки

Спустилися прямо до Новобудови і звідти почали підйом на хребет, що поведе у Буковель. А по дорозі на нас напали гриби! В основному на Мирона, він збирав - я несла, і чим далі - тим важчий ставав наплічник. Коли залишилось пару км до Буковеля я піймала себе на думці, що вже не хочу ніяких грибів. )

Та сама Новобудова

Перший врожай

Тим часом погода мінялась, небо набурмосилось, трохи моросив дощик. На стоянці було пасмурно і класно, хотілося ще тут побути, але пора їхати...

Говерла капризує                                                                           Гірськолижні траси гори Довга

Та недовго тішились ми прохолодою - десь від Яремчі знову вжарило сонце, у машині було спекотно. Але головне - я нарешті встигла на автобус Моршин-Львів. )