Категорії каталогу

Форма входу



Логін:
Пароль:

Пошук

Головна » Файли » Мои файлы

Гутин Томнатик!
[ ] 10.07.2017, 14:01

То ж цього разу опорним пунктом маршруту став конкретно Гутини Томнатик - досить лише мріяти, пора уже їх, мрії, втілювати.

Порилась у неті, знайшла підходячий маршрут, от тільки незнайомий зовсім, але де наша не пропадала... ) Залишилось знайти компанію. Олег вдало поламав ногу, Іра щойно поїхала додому, Володя з ногою, решта якось давно вже відпали з різних причин. І коли я вже подумувала вголос, що мабуть знову зірветься, а потайки - чи не піти самій, подзвонив давній товариш Мирон, з яким уже давно не бачились і ще давніше ходили в гори. І він якраз мав можливість піти на ті вихідні, перед моїм ДН.

Я неймовірно зраділа, і зупинити мене вже не могло майже ніщо, принаймі не те, що на похід у нас менше доби, а маршрут невідомий обом, що дорога у точку старту далека і важка, а Мирон сяде за кермо з нічної зміни і т.п.

Тож 24 червня я вирушила зі Львова до Болехова опівдні, там уже по 15 год Мирон підібрав мене, і ми поїхали в Луги його вишневою девятков. ) Дорога була довгою і занудною, але ми були щасливі, що їдемо у гори.

В Луги прибули десь опів на восьму вечора. Стартанули майже одразу, але по дорозі все затримувалися на фотографування, оскільки обидвоє виявилися любителями цієї справи. Підйом на Туркул розпочали ні рано-ні пізно о 21 год, так лягла карта і вів маршрут. Вирішили йти, поки йдеться, а там знайдемо, де заночувати. Я про себе постановила постаратися дійти до полонини Туркульської, щоб завтра встигнути завершити коло маршруту.

 

 

 

 

Колишня кляуза мабуть                                                                Наш нічліг

План ми навіть перевиконали, бо пройшли іще далі і зупинилися на повороті вже на вершину, там стояв навіс для ночівлі, яким ми і скористалися - дарма тягнули намет, а хто знав? Попили чайку, повтикали трохи на зірки, спати лягли за північ.

Я збудилася десь о 4 ранку, покрутилася трохи, не могла більше спати - у мене в горах часто так. Мирон встав о 5-й і пішов гуляти з фотоапаратом, я теж встала. Поки зробила чай, Мирон вже й повернувся. Перекусили і вийшли о 7-й, поки не спекотно, бо день обіцяв присмажити.

 

На полонині Туркульській                                                             Гори Румунії на горизонті

 

Ранковий Петрос                                                                            

 

 

 

З-під Туркула був надихаючий вигляд на Несамовите, тож ми трохи зависли. А тоді спустилися на перемичку і там поснідали, прямо над озером. Далі був день, сонячно-вітряний, я виглядала рододендрони, які вже котрий рік тягнуть мене саме у червні піти на Чорногору. Під Ребрами було їх трохи, так що я потішилась.

 

  

Озеро Несамовите

 

 

Рододендрони (ще чомусь називають червоною рутою)

Перед Гутином спинилися і одноголосно вирішили спуститися до озера Бребенескул (найвисокогірніше озеро України, 1801 м над рівнем моря). Там Мирон купався, а я заздрила, сама не купалась з технічних причин. Трохи розслабились там, Мирон перефоткав всі навколишні квіти. )

 

 

 

Озеро Бребенескул

Вирішили підійматись не тою стежкою, що спускались, а "в лоб". І не пошкодували - підйом видався не таким важким, як здавалося, і дуже мальовничим. 

 

 

 

Вершина Гутин Томнатика

На вершині Гутин Томнатика поглянули в карту і змінили маршрут спуску, за браком часу хотілося спуститися поближче до місця, де залишили авто. Тому пішли просто у долину, де починали свій біг стрімкі потоки, що потім впадали у річку Бребенескул, потім у Говерлу і далі у ріку Біла Тиса.

 

Таким чином ми скоротили шлях, але походили трохи по бездоріжжю. Особливо весело було вже майже внизу, у долині ріки, не знаю точно якої. Але все колись закінчується, і коли ми вибрались на дорогу, я одразу побігла занурюватись у річку - настільки запарилась у лісі.

 

 

 

Цієї ущелиною ми спускались з Гутина

Через якись час тою дорогою ми вийшли до потрібної точки. Уже вечоріло, і ми поспішали. Ніде не спинялись по дорозі, але все одно у Моршині були о 9 вечора - виїхати до Львова вже не було чим. Тому я поїхала до Мирона в гості. А живе він у чудовому місці, селі Поляниці неподалік скель Довбуша, куди я зовсім недавно не дійшла.

Спочатку я була збентежена таким поворотом, але згодом навіть втішена. Я прокинулась у день свого народження в прекрасному місці, з виглядом на гори, вийшла у садок, цвірінькали птахи, і повітря було аж смачним.

Минула 7-а ранку, коли я була вже знову у Моршині, доїхала спочатку до Стрия, а вже звідти додому. Такий мала гарний подарунок на ДН.

Категорія: Мои файлы | Додав: mijmaliuk
Переглядів: 24 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: