То, звісно, було не так круто, як буває, але все ж. Фоток пристійних немає, бо свій немаленький апарат зі собою не взяла з ряду нецікавих причин, ну і для різноманітності - буду запам'ятовувати, як мені часто радять, і до речі, дарма - пам'ять у мене не дуже. )

Мали йти з Олегом - нарешті вдалося його витягти. Квитки взяли на "Горганський бус" (теж уперше), зібралися. І от пізнього вечора Олег щось робить собі з ногов. Ще не вияснили що саме - сьогодні піде до лікаря, але те, що він не скоро вже піде в гори, було ясно одразу. Притому, що він і так уже забув, коли ходив. У мене навіть закралася смішна і неправдоподібна підозра, що він то навмисне - щоб нікуди не йти, щоб не вставати рано і не напрягатися у горах. )) Натомість піти на концерт, як і хотів. То звісно, не так, бо це було б уже занадто.

А квитки-то на автобус уже оплачені! Якби не ця обставина, то я теж, напевно, не пішла би. На диво, Олег не утримував мене від самостійної поїздки, мабуть, розумів, що це також було би для мене вже занадто. Бо і у мене щось останнім часом не виходить ніяк піти у гори... Лише просив, щоб не ходила сама - знайшла собі компанію.

Отже, я поїхала. Автобув був великий і як для Карпат - то навіть комфортний. Людей було небагато, і я одразу оцінила, що піти мені буде ні з ким - самі парочки і трохи батьків з дітьми. Заснула, як не дивно. Доїхали до Мислівки за 2 год. Гроші, до речі, повернули, за Олега.

Я одразу помчала по жовтому маркеру на В. Пустошак, дуже вже хтілося. ) Перші півгоди ловила неймовірний кайф - словами то не описати, знає лише той, хто любить гори. Але от помітила позаду якогось чоловіка. Це одразу все зіпсувало. Він, звісно, у цьому не винен. Але тепер я тут не сама - і все змінилося. Так ми йшли біля години часу, а може й більше, поки не вийшли на перший кам'яний розсип, уже після Малого Пустошака. Тут я присіла на хвильку, а той чоловік пішов далі і ніби розчинився у повітрі - наступного разу побачила його вже біля автобусу.

Той самий кайф!

Знову настав кайф, але вже не такий всеохоплюючий. На Великому Пустошаку зупинилася для селфі. Заодно вирішила поснідати. І тут надійшла Оксана, працівниця "Горган", що супроводжувала наш автобус. Казала, що зупиниться на Німецькій полонині. Там я її і зустріла десь за півгодини, але пішла далі, бо рано мені було знову відпочивати. На підйомі на Горган Ілемський Оксана наздогнала мене, і далі ми підіймалися разом.

Я і Вася:) Пустошак (1423 м)

На вершині розминулися з однією із парочок з нашого автобусу - вони вийшли зі сторони полонини Мшана, а спускалися через Пустошаки, ми ж навпаки. З Горгана якийсь час теж спускалися разом з Оксаною, але потім вона швиденько поскакала вперед, бо хотіла ще збігати на Яйко Ілемське. У моїх планах Яйко не числилося, але спокуса з'явилася, вирішила - поживу-побачу.

На вершині Горгана Ілемського (1587 м)

На фоні Яйка Ілемського

Якось уже не дуже радісно дотопала до Мшаної - ступні почувалися нещасними, і щезло гостре переживання навколишньої краси. Думаю, що підйом на Яйко повернув би ті кайфові відчуття, але остаточно добив би нещасні ноги. Та все-таки я спробувала, щоб не докоряти собі потім - "ти навіть не намагалась". Те, що я не встигну, стало ясно одразу, але була ще надія хоча би вийти на хребет. Здолала два серйозних підйоми і зрозуміла, що ризикую йти назад босою - мої старенькі, наскрізь мокрі, мокасинчики вже нестерпно парили і натирали. Постояла хвильку і повернула таки назад - я ж уже серйозна доросла людина, а не та коза, що колись ) - і це, до речі, насправді сумно.

На спуску сказали "добрий вечір" і коліна, все ж таки форму треба набирати поступово. Дорога назад була довгою й нудною, але я була морально готова, бо знала її. Особливо мені нестерпно завжди проходити останні кілометри по "шосе". Я там вже завжди бреду як підстрелена і хочу пива. Цього разу останні 2 км мене підвезли, хоча я й пручалася, і не для форми, а дійсно, але врешті відмовитися видалося негарним, та й ноги були дуже вдячні. У машині їхала гарна молода сім'я і схоже, люди просто хотіли перемовитися кількома словами. В основному, обговорювали бессовісну рубку лісу у Карпатах.

Ріка Свіча і її притоки

Автобус наш уже був на місці, водій приколовся з мого гонорового добирання на авто. Часу було достатньо, тож я взяла свої шмотки для перевдягання і подалася на річку, у живописне місце, де вже бувала колись. Там трохи реанімувала свої бідні ступні. Вони разом зі шкарпетками набули жовтого кольору від мокрої шкіри мокасинів. Доїла запаси харчів - не люблю привозити додому. Поряд намалювалася пара, яку я зустріла на Горгані, вони якраз спустилися і теж стали рятувати свої ступні.

Рятувальні процедури і релакс

Горганський автобус і котик )

Дорога до Львова теж зайняла дві години - супер! Подяка "Горганському бусу" за те, що він є.

Наш квиток