Бадьоро стартанули на Яйко з Мислівки десь біля 10.30, одразу стало жарко. Мене маніакально переслідувала думка про купання, особливо мордував вигляд "бистрої води", яка пінилась і манила, виблискуючи на сонці - ми рухались вздовж потоку. Я час від часу робила відчайдушні спроби спокусити своїх супутників, але відгуку не знаходила, тож брели ми далі. Але коли Андрій зупинився у місці, де наші з річкою дороги розходились, і запропонував вмитись і попити... Таку можливість я не упустила ). Вода була холоднюча і жалила як кропива, та й "ванна" попалась маленька, тож особливого задоволення я не отримала, але все ж освіжилась. Проте і це ненадовго, бо довелось наганяти своїх товаришів, які пішли вперед, і всю свіжість як рукою зняло...
Ліском йти було приємно, але й вийти вже з нього і того снігу теж. Присіли перекусити на хребті, перед підйомом на вершину. Було тепло й приємно, і йти вже нікуди не хотілось. Але поряд маячила вершина Яйка - що тут поробиш... довелось іти.
Перед вершиною Яйка Ілемського На вершині, позаду - г. Молода, зліва - г. Грофа
Піднялися несподівано легко, і несподівано на вершині було не холодніше й навіть не вітряніше, ніж унизу - сиділи собі як на пляжу. С трудом-с розкрутили кепа на пару грам, взамін він замовив фото-натюрморт "для Юри" (прилагається ;) трохи нижче).
Вигляд з вершини Яйка. Зліва - Молода, зліва вдалині - Грофа...
Хату знайшли не відразу, та то й добре - а то вже зовсім можна було заскучати - так усе йшло гладенько і ліниво. Біля хати за приготуваннями до вечері було знову відзнято пару натюрмортів "для Юри" (Юра! ти оцінив нашу турботу? )) Фінляндія пішла як в суху землю (натякала я вчора Андрієві, що малувато буде, а він: один вечір-один вечір ))), і довелось іти спати, з шабашем не вийшло.
Серія натюрмортів для Юри )
Наступного дня стало ще спекотніше. Потрібний траверс знову знайшли не відразу, і це трохи розважило. Далі видряпались на Горган.
Після підйому по вирубці Вигляд з вирубки. Справа - Яйко Ілемське, за ним лівіше - Молода
Позасмагали трохи, ознайомились з краєвидами. Особливо цікавив хребет Аршиці (ну що тут скажеш - що знала, те й довідалась: тре йти ранньою весною)... І потипу униз. Це ми з Ренатою так думали, тобто в основному Рената, бо вона не помітила, як Андрій показував ще одну "пипку", на яку нам потрібно піднятись перед остаточним спуском.
Вигляд з Горгана на хребет Аршиці Німецька полонина Водоспадик
Спустились ми на Німецькі полонини з водою і квітами, гарненько перепочили і почали плавно знову набирати висоту. А потім вже зовсім і не плавно... "І що це таке?" - питає нас Рената. "Пипка" - кажу я. "Это бонус для тех, кто хорошо кушал..." - каже Андрій, ну і в такому дусі. Але то було ще не все! Бо то дійсно була пипка, а вже за нею був підйом на вершину гори Великий Пустошак. На вершині ми з Андрієм радісно очікували Ренату, щоб познайомити її з Васьою/Валєрою/Віталіком (непотрібне закреслити) Пустошаком. Рената познайомилась і висловила надію, що на сьогодні це останнє знайомство ). Так воно й було, і ми пішли вниз. Унизу знайшовся гарненький водоспадик, біля якого бажаючі нарешті скупались. Ура!
Додому як завжди не хотілось, зате хотілось їсти й пити, тож ми ще відвідали придорожню кнайпу (а насправді ресторан А ля мінуте), щоб омити успіх зеленим борщем і пивом з давно омріяними дерунами).
|