Категорії каталогу

Форма входу



Логін:
Пароль:

Пошук

Головна » Файли » Мои файлы

Ключ - скелі Довбуша
[ ] 06.09.2015, 13:27

Вийшли з автобуса в Дубині і на ходу вирішили йти не через водоспад Кам'янка (була неділя 23 серпня, День Прапора, переддень Дня Незалежності, відповідно, юрби людей), а від дитячої турбази "Карпати" одразу вгору.

 

Досі не знаю, як звуться...                                                                                     Стежка на хребті Ключа

Пішло якось так все легко і безпроблемно, що аж не вірилось - у нас так не буває. :) Доволі плавний, але швидкий набір висоти. Живописна безлюдна стежка, ожина, малина... У малиннику бачили лежанку ведмедя, самого не бачили. :) Зустріли місцевого збирача ягід, підказав нам, як краще йти на скелі ДовбушаДо речі, я до останнього не була певна, що ми туди дійдем - таки трохи є кілометраж, до того ж ніхто з нас так не ходив.

Разом з місцевим дійшли до джерела на Ключі, яке, виявилось, - пересохло. Зате я побачила там лавки, столик і саме джерело вимощене деревом, одним словом, все доглянуто і гарно. Коли я була тут востаннє (років з 10 назад), всього цього не було. Тут чоловік пішов униз, додому, мабуть, у Труханів.

Вийшли на вершину Ключа. Біля пам'ятника Січовим Стрільцям (1914 р.) була група дітей з керівниками. Але вони якраз фотографувались і далі пішли своєю дорогою. А ми відпочили в тиші.

 

Пам'ятник Січовим Стрільцям

 

                                                                                             Від цієї лавки вліво - стежа-спуск у Труханів

Далі йти стало цікавіше, оскільки було багато варіантів розвитку подій. Можна було спуститися в Труханів і йти добре знайомою Володі дорогою. Але йти селом в таку спеку, та й взагалі - щось не хотілось. Можна було йти далі хребтом Ключа, як колись ходила я, але ми тоді на роздоріжжі повертали вправо, в сторону Зелем'янки, а тут треба було би вліво... Місцевий казав - з Ключа йти дорогою вправо, а потім вліво, робити таку петлю, а далі йти або дорогою вздовж села (Труханова), або хребтом...

Ми вирішили спробувати йти як радили. Спустились трохи, перетнули потік, трохи сумнівалися, але йшли далі. Десь за годину від вершини Ключа дійшли до знайомого мені роздоріжжя. Тут ми пригадали, що місцевий говорив за озеро, а ще давніше, мені про нього казав мій товариш, з яким ми ходили Ключ-Зелем'янка. На роздоріжжі 4 дороги. Методом виключення і логіки визначили ту, що, можливо, веде до озера. І, хоч часу було обмаль, вирішили спробувати. Спроба виявилась вдалою. :) Біля озера зустріли компанію, яка кликали до себе святкувати, але нам було ніколи.

 

Те саме озеро!

Повернулись на роздоріжжя і вирішили йти вгору, хребтом. Мабуть, то була помилка. Але спочатку все теж було чарівно. Аж доки десь у лісі ми зрозуміли, що йдемо цим хребтом у село Поляниця, де якраз і живе мій друг Мирон. Але на той момент я вже знала, що зустрітися із ним не вийде, тож ми таки вирішили "добивати" курс на скелі. Повернулися трохи назад і ледь примітною стежиною ломанулись різко вниз. Оскільки помітили між деревами, що скелі залишили вже десь позаду. Вони постійно супроводжували нас зліва, на "сусідньому" горбі, через долину.

 

Вид на скелі Довбуша з околиць Ключа

Спуск був знатним, і довгим. Володя все намагався вгледіти перемичку, щоб не падати в сам низ. Але марно - довелося таки ожинником спуститись до ріки Сукіль, а вже звідти підніматися знову вгору, на горб зі скелями. Якось так склалося, що у другій половині походу, починаючи від Ключа, ми якось постійно вибирали довший шлях... Той останній підйом дався мені важко, я вже була сердита - відчуваю, що скелі ми вже обійшли, залишили збоку, а самі все йдемо вгору. А часу все менше, можемо не встигнути вибратися сьогодні звідси.

 

Вид на скелі Довбуша з ожинника при дорозі у Поляницю

Вийшли до кафе. Пиво тепле - абзац! Напилися з криниці, я занурила обличчя у відро цілком. Дійшли до скель, всілися на землю між Одинцем і Основняком (назви скель), перекусили. Слід сказати, що ми, не зважаючи, на напружений "графік", і снідали, й обідали, і просто перепочивали, і он - до озера сходили.

 

Гігантська ожина                                                                Нарешті прийшли...

 

Скелі стирчать із землі ніби зуби

Подзвонила Мирону. Він казав, аби йшли на поляну біля Основняка. Там його сусід торгує самогоном, і друг на червоному запорожці - може підвезти до зупинки в Поляниці. Каже - ти його впізнаєш, ми ходили разом на Говерлу, я кажу - то ж було 12 років тому! а Мирон - впізнаєш! Але не було ні сил, ні натхнення, ні часу на тусовки. Тож після відпочинку ми рушили прямо в Труханів, сподіваючись устигнути на вечірній автобус до Львова. І, о чудо - ми встигли! Якраз ще почекали трохи, щоб відхекатись.

 

Основняк                                         Древнє поселення

Ось такий вийшов обхід скель Довбуша, десь на 180 градусів, жаль, що проти годинникової стрілки. :) Бачили їх з різних несподіваних ракурсів, як сказав Володя: сподіваюсь, що вперше і востаннє. А я казала: коли збираються разом авантюристи - шлях не може бути легким і безпроблемним, зате точно буде цікавим і насиченим. ))

Категорія: Мои файлы | Додав: mijmaliuk
Переглядів: 181 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: