Дуже повезло з погодою. І взагалі з усім. Хоча початок був трохи сумбурний - ледве встигли взяти квитки, до того ж назад - зі Стрия: чи то не було зі Сколе, чи касирка вирішила, що раз ми туди беремо до Стрия, то і назад треба звідти ж. :)

У Стрию були о 8.20. Мали 10 хв на каву до відправлення потрібного нам автобусу Стрий-Сопіт (ним ми з Олегом і Рутою якось їхали на фестиваль у Тустань).

Вийшли у Корчині біля мосту - і наліво. Гарна широка дорога десь за годину привела нас до чергової поляни. Там ми знайшли туриста, який повідомив, що водоспад ми вже пройшли, треба трохи повернутись.

Ось і він, сміття навколо... мда, як завжди. Водоспад гарний, як зрештою, і всі водоспади. :) Тут ми поснідали, я познімала трохи, раз уже фотоапарат тягну.

Після водоспаду дорога ставала все цікавішою і цікавішою: місцями стежка, місцями немає, трохи деревних завалів, трохи бродінь, поки вийшли на чергову доріжку, яка вже більше не губилася до самої вершини. Підйом крутий і доволі затяжний, але дуже класний. Мені тут сподобалося підійматися набагато більше, ніж дорогою зі Сколе.

На Парасці було досить багато людей - така собі "Говерла місцевого значення", і сильний та холодний вітер. На вершині довелося вдягатися.

Десь біля години валялися у траві, з підвітряної сторони, решта народу теж - сонце припікало, але все одно було не жарко.

Потім униз, давно знайомою дорогою в Сколе. Паралельно з нами спускалася купа народу, такий собі людський потік, як на прощу... напевно, бо на прощі я не була. Ми поступово всіх обігнали, бо поспішали "зайняти місця в автобусі" до Стрия, адже квитки на потяг у нас звідти.

На "фінішній прямій" блуканули, я - в черговий раз. Замість плавно спуститись дорогою попри лінію електропередач, повернули вліво, щоб зрізати. Ну зрізали таки, вийшли прямо до "Колиби", вирішили, що то доля, до того ж прямо перед нами маячила велика лавка. Взяли пива і розсілися.

Коли підходили до вокзалу, якраз оголошували електричку Мукачево-Стрий - нам підходить! Ломанулися в касу, а там немаленька черга. Я почула краєм вуха, що квитки продають також в потязі, тож ми побігли на перон. Електруха так повзла, щоб з'явилася підозра - не встигнемо на нашу зі Стрия. Але дарма, у Стрию ще навіть був час, щоб чогось з'їсти-випити, а от не хотілось.

Місця у нас з Володею виявилися у різних частинах вагону, тож до самого Львова я слухала музон з мобільного.

Відео для релаксації :)