Причина піти цим маршрутом була більш, ніж поважна – мій колега загубив там у лютому окуляри, класні такі окуляри, ще й у футлярі, ще й поларову рукавичку на додачу – тож вирішили пошукати.

Окуляри знайшлися дуже швидко, неподалік станції Скотарське, а от рукавичка ні – це було б надто добре. :) Зате я знайшла багато-багато квіточок і жучків-павучків. Тож можна було б уже й вертатись, тим більше, що спека взялася зі самого ранку. Але ми вирішили все ж напрягтися і піти у Воловець, звісно горами.

Цвіточки кислотні (жертва Фотошопу)     Цвіточки звичайні                                      Маскується під пролісок

Цвіточки мені невідомі                                                               Зліва - г. Великий Верх, справа – г. Плай (метеостанція)

Зліва – г. Плай (1331 м), справа – г. Темнатик (1344 м)          Корівчини

Сніданок серед корів                                                                  Ця хотіла мене з'їсти :)

Щось мені здавалося, що то ближче. :) Чи то спека замордувала, чи вино з пивом, випиті напередодні... Але йшлося важко. Ще до перевалу нічого, а от далі до джерела під ВВ (гора Великий Верх, 1598 м) вже й зовсім зле. Над джерелом з надцять хвилин приходила до себе, сонце пекло нещадно, шлунок розповідав мені, що він про мене думає. Але я ні про що не шкодую! Ну хіба про одне зайве пиво...

г. Великий Верх                                                                           Вигляд з хребта

Трави-мурави

Жучки-павучки

Після джерела мій супутник Володя наполіг і забрав мій наплічник. Хоч він був і невеликий (одноденний перехід), але як не дивно мені невдовзі стало краще. З траверсу під ВВ я вже спускалась досить бадьоро. До речі, з траверсу відкривалась сумна картина на спалені навколо полонини. ЗАЧЕМ? Все ніяк не можу зрозуміти сенсу цього дійства...

Перевал                                                                                       Згарище

Траверс ВВ

На горизонті - г. Плай з метеостанцією

В долині – села Воловець і Гукливий

І коли я думала, що весь напряг позаду, якраз минаючи руїни сироварні, Володя зробив мені сюрприз. Щоб скоротити шлях (ми припізнювались на потяг, на який до того ж уже мали квитки) він звернув на коротшу дорогу до села – стрімкий затяжний і доволі зарослий спуск. Навіть коли мене сильно схопив шлунок на підйомі – я героїчно і мовчки терпіла. Але тут! Коли за 20 хвилин такого спуску я побачила, що це ще не кінець і його не видно – готова була заскиглити і, здається, навіть трішки спробувала, ну коліна точно скиглили, а ступні вже й матюкались.

А після такого нас ще чекала пробіжка селом біля 40 хвилин. Довелося зціпити зуби і пообіцяти ступням холодну ванночку, цілющі мазі і масаж по приїзді додому. А вони все кричали, що хочуть у річку поряд і негайно!

На потяг встигли, у ньому було жахливо. Висновки такі: 1 - добре брати квитки наперед, але це тебе не рятує ні від чого – першого класу у нас просто не існує! те, що там крісла м'якіші, навіть не помічаєш при такому напливі людей, у тому числі дивних людей, нетверезих людей і просто неадекватних, а також торгашів, циган, роверистів і крикучих малюків (в останньому випадку можна і взагалі без місця залишитись, навіть при наявності квитка), спека, задуха, сморід і головний біль забезпечені. Але є вихід, і це висновок 2 – у неділю не повертатись, треба так комбінувати добирання у поході, щоб не потрапляти у години пік.