. 17 липня

Приїхали в Рахів опівночі. Вдосвіта мали сісти на бус до Ділового. Але хлопці відмовилися ночувати аби-де, і ми пішли гуляти нічним містечком у пошуках готелю. Це була перша, і можливо вирішальна, помилка. Прийняли нас у старому туристичному притоні (здається, "Тиса"), що навпроти нічного клубу (слухали музон), поряд з яким готель "Європа". Взяли дешево, і навіть дали рушники з наволочками.

Через увесь цей сервіс, а також кавування вранці при дорозі, ми причалапали на автостанцію запізно - кілька хвилин тому автобус поїхав, а наступного чекати 1,5 години. Тож ми залишили наплічники у камері схову і подалися далі знайомитися з Раховом. Містечко нам з Ірою сподобалося, деякі вулиці покриті старою бруківкою, є цікаві будинки... Вже не кажучи про річку й гори! )

Нас вітає Рахів!                                                                                                                                Біля прикордонної застави

У Діловому були, коли вже минула 9-а ранку. Отримали дозвіл на заставі і вйо догори, плавно, потоком Білий, бо хтіли ще побачити Ялинський водоспад.

Йшли собі йшли, довго чи коротко, а погода все обіцяла дощ. На місці сумнівів, в урочищі Ялин, черговий раз перекусуючи (уже під мілким дощиком), здибали мотоцикліста, котрий повідомив, що ми на вірному шляху. Підйом до водоспаду виявився іще крутішим, ніж обіцяла мапа. Зустрічались інші групи туріків, котрі ходили туди "налєгкє". Але троє мужчин "у віці" були з такими ж наплічниками як і ми, і хотіли вони йти далі з водоспаду так само, як і я, вгору на Щевору, а потім по дузі на полонину Лисичу. Але їм не вдалося. Вони описали нам свої помилки, і у мене одразу закралася підозра, що й нас спіткає та ж халепа...

Водоспад виявився не дуже повноводним, але все одно симпатичним, ніби зітканим зі срібних ниток. Табличка повідомляла, що його довжина 26 м, а висота над рівнем моря 1050 м. Ми думали - вище... Уже не ховаючись падав дощ, мапа мокла, хлопці робили селфі, між деревами нипала мокра мряка потипу туман, а я все ніяк не могла вирішити, як же нам краще вчинити у цій ситуації, тобто яким шляхом йти далі, бо з досвіду знаю, що орієнтуватися на незнайомій (особливо на незнайомій!) місцевості у таку погоду без чіткої стежки дуже складно.

Початок маршруту у Діловому                                       Ялинський водоспад

Трохи посумнівавшись і повторивши блуд трьох літніх чоловіків, ми спустилися донизу, на марковану стежку - так напевне прийдемо туди, куди треба, хоча може й довшою дорогою. Незабаром дорога повела нас потоком, який трохи згодом довелося долати вбрід, і привела до зруйнованого моста. Отут мала бути стежина, яка крутим підйомом вгору привела б нас до полонини Лисичої, але ми її не знайшли. Невідомо, що то за стежина, чи не губиться далі, тож може й добре, що не помітили і пішли широкою маркованою дорогою-серпантином.

Біля 18 год вийшли на велику поляну, де побачили тих чоловіків, що зустрілись нам неподалік водоспаду, товаришів по блуду на Щевору. Вони вже організували стоянку і розпалили ватру, потішились, що ми повторили їхній подвиг, але недовго, бо було їх лише двоє, а третього, найстаршого члена команди, десь загубили. Чоловікові цього року має сповнитися 80 років, тож трохи переживали, хоч він і майстер спорту з туризму... Ми посумнівалися лишатися-не лишатися тут на ніч, і все ж пішли далі. Хвилин за 15 зустріли майстра спорту, котрий устиг добігти вже до повороту на полонину Берлебашка і повертався назад. Виглядав дуже бадьоро і охоче з нами побалакав. Сказав, що по Карпатам він не спец, його гори - Тянь-Шань і Памір, отак.

Ця зустріч мене потішила і я теж доволі бадьоро потупала далі. До повороту на Берлебашку ми не дійшли якихось 100 метрів, зупинилися на поляні, де віднайшлося відносно рівне місце під два намети. Воду набрали ще з годину назад у потічку на стежці, дрова позбирали навколо, негусто, але нам вистачило. Намети довелося ставити ніс-в-ніс, іншого рівного місця не було. Але ми були дуже задоволені своєю стоянкою, адже вже не треба нікуди йти, до того ж наближалася 9-а вечора. Я подумала, що то погано так пізно приходити на стоянку, і наступні дні треба виправити ситуацію - хе-хе, то був лише початок...

Зруйнований повінню міст

Цього вечора мені було якось несподівано тепло, чи не вперше у таку погоду та ще й пізно ввечері. Я у чому прийшла, у тому й сиділа до самого занурення у спальник, навіть не одягала нічого додатково і дивувалась, що людям холодно.

.. 18 липня

Встали рано, але не так рано як потрібно було б, до того ж довго їли-збиралися, у дощову погоду цей процес ускладнений. Власне, на стоянці ми лише перекусили, а снідали вже на полонині Латундур, яку прийняли за Лисичу. Там була хатка, чиїсь речі, ватра і не було нікого. Ми недовго мучились сумлінням - вирішили, що оскільки вогонь вже й так горить, то можна ним скористатись, і розгорнули діяльність. Якось той сніданок теж неймовірно затягнувся. Двічі прибігав господар, дав нам дрів, показав дорогу.

Гори димлять                                                                                       Починаємо підйом на Попа Івана

Пішли звідти біля полудня, стежка незабаром мені набридла і я полізла вгору потоком, щоб пошвидше дістатися маркованої дороги - так і вийшло. Ми опинилися в зоні туману, мокрої мряки, звичної для мене карпатської погоди, але не для моїх супутників (двоє з яких вперше йшли такою погодою, а двоє взагалі були у першому поході) - вони перебували у різних ступенях шоку, але йшли далі, що було робити? ;) Чим вище, тим прикрішими були погодні умови, тим крутішими схили, як і має бути. Але все ж на Попа Івана Мармароського (1936 м) ми вийшли доволі легко, як на мене. Перед вершиною зустріли перший кордонний стовпчик - ми на кордоні з Румунією. На Попі було хижо - окрім дощу й вітру було добряче холодно. Тож ми там недовго затримались, поскакали донизу.

Суцільна містика )

Чим далі - тим веселіше                                                                      Віталік-моджахед, він же головний фотокор

На вершині ПІМ (Піп Іван Мармароський - 1936 м)

Чим нижче, тим ставало тепліше й веселіше, дощ припинився, зате посилився вітер, котрий місцями розвіював унизу туман й показував нам трішки полонинських краєвидів. Віталіка не покидала нав'язлива ідея забитися у якусь хату, а хоч би й румунську, й перечекати негоду. Я опиралася як могла. Хат навколо не було, та й треба було йти далі, бо маємо маршрут і план походу. Тож ноги в руки і пішли ще 10 км до прикордонного посту перед Межипотоками, практично на автопілоті.

Стовпчики і квіточки...

Униз з Попа...

Там таки була хата, але умовна, велика й не облаштована. До того ж там уже була інша банда, з десяток чоловік. І була вже 9-а вечора, знову! Я, правда, прийшла на півгодини раніше, швидко одягла все, що мала (дубак, цього і наступні вечори я вже постійно мерзла), відправила СМС прикордонникам (місце перебування групи, бажано щодня - такі правила), помилувалась гарним заходом сонця (якраз на заході було "вікно" у хмарах) і через 15 хвилин почала переживати, чи не пропустила моя група поворот. Поскакала їм назустріч, швидко зрозуміла, що вже темніє і треба підготуватися краще, якщо раптом дійсно пройшли і доведеться наздоганяти. Вернулась, занесла у хату рюкзак, взяла ліхтарик, ніж, сірники, альпеншток і пішла знову. Цього разу не встигла далеко відійти, як побачила їх. Відлягло, але нерви також взяли, бо хтось один із хлопців міг лишитися з Ірою, котра відставала, а двоє мали б піти уперед облаштовувати стоянку, як і попереднього вечора. Особливо якщо врахувати пізню годину, мокрі дрова і т.д.

Хлопці влаштувалися на ніч на підлозі в тій хаті, ми з Ірою обрали намет. З вечерею возилися зо дві години - ну ніяк не хотіли горіти мокрі дрова. Самі стійкі дочекалися таки чаю, ми з Ірою чаювали навіть двічі - попереду холодна ніч. Показався майже повний місяць. "Як не сонце, то хоч місяць побачимо" - сказа хтось...

... 19 липня

Вранці знову велися розмови, щоб залишитися тут і чекати погоди. Але погода - то непевна справа, і у всіх, окрім мене, були квитки на потяг, на який варто було би встигнути, тож іти треба по-любому - гелікоптер за нами не прилетить. Пішли.

Стоянка біля прикордонного посту перед Межипотоками

Державний кордон України з Румунією

Їжачки в тумані

Мені дорога подобалась - гарна, легка, а негода й туман додавали всьому містичності. На одному подиху проминули Межипотоки й Неняску. Йшлося так ненапряжно, що ми вирішили себе трохи напрягти для різноманітності і сходили до витоків Білої Тиси - біля кілометра стрімкого спуску вниз від стежки і, відповідно, підйому назад. Ми з Ірою були минулого року біля витоків Чорної Тиси, і очікували тут чогось настільки ж монументального - тераса, альтанка, лавки, таблички і т.д. Тому вперто ломилися вниз, хоч я через метрів 400 уже засумнівалася в доцільності цієї вилазки, і не дарма. На місці сміялися всі, крім Іри - їй було не до сміху, коли побачила, що тут навіть притулитися ніде, звичайне джерело у лісі, до того ж полив дощ. Правда, була таки одна табличка. І ми під дощем таки пообідали тим, що притягнули сюди - нести то назад вгору було б іще обломніше. В результаті втратили годину часу, а могли дійти того вечора до планової ночівлі на полонині Регєска...

Витоки Білої тиси

Перед Стогом

Наближався вечір, і цього дня ми таки дійшли до стоянки (кемпінг перед г. Стіг) трохи раніше - 19.30, рекорд! Віталік пішов шукати хату (нав'язливі ідеї - вони такі!), Рома з Вовою пішли шукати дрова, я пішла по воду. Повернулась, глип - прикодонник на нашій стоянці, із собакою, "калашем" та сокирою. Упіймав Віталіка за спробою проникнення у стару зруйновану стаю поблизу прикордонного посту біля Стога. )) На відміну від попереднього, котрого ми зустріли біля підніжжя Попа, цей був комунікабельний, аж трохи занадто, кілька разів застерігав нас, боронь Боже, перетинати кордон - румуни беруть штрафу 500 євро, а наші ліплять 202-у статтю...

Попрощалися до завтра, бо наступного дня ми мали проходити його пост і відмітитись - біля г. Стіг закінчується територія Мукачівського прикордонного загону і починається територія Чернівецького, у якому і служив цей дядечко. Фотографувати його і навіть його розкішного пса категорично заборонив. Фотки, де ми біля кордонних стовпів, казав нікому не показувати і взагалі видалити, бо там ходити не можна. Досі терзаюся загадкою, де ж іще йти, коли саме там пролягає маркована стежка й іншої немає. Хоча є ще місцями траверс, але він на румунському боці, ми навіть ним ходили, ховаючись від вітру і не підозрюючи, як ризикуємо...

Борщ!

Кайф!

Отаборилися ми цього вечора на славу, дарма що теж йшов дощ - сушарка працювала (див. фото), над вогнем розвісили Ірин плащик-дощовик - і плащик сушиться, і вогонь захищає від дощу. Сиділи довго, бо гарно сиділося, та й звичка уже, тож лягли пізно як і завжди. А ще нарешті зварили борщ!

.... 20 липня

Вранці продовжили сушити речі. Світило сонечко, виглядало на гарну погоду, тож ми так зраділи-розслабилися, що вийшли зі стоянки о 12.30 - я аж оніміла, коли почула, котра година. Прикордонник теж здивувася, казав, що зранку вже нас виглядає. З ним було ще два молодих вояка, мовчазних дуже. Занесли нас до списку та й показали, куди йти на Чивчин, тиловою дорогою, на кордон не виходити! Чернівецький загін дуже серйозно відноситься до своєї служби. От лише маркування на дорозі відсутнє, абсолютно відсутнє.

Сушарка

На горизонті - Чорногірський хребет з Попом Іваном попереду

Чорна Гора (ПІЧ)                       Петрос і Говерла

Не встигли ми відійти й кілометра від посту, як нам у всій красі відкрилася Чорногора. Вперше я бачила її з цього боку. Мусіли присісти помилуватися, пофоткати, ну й перекусити заодно - куди ж без цього. У цьому поході ми були постійно голодні, тільки сідали перепочити - як одразу починали жувати, не пригадую такого раніше. Якийсь час так і йшли, обсервуючи Чорногору - найвищий гірський хребет України, особливо Попа Івана Чорногірського (ПІЧ). Навколо кружляли дощі, а ми гадали, чи дотанцюють до нас. Акурат проходили старі іржаві ворота неясного призначення, як полило. Чи то через це, чи то через фотосесію з воротами, чи то через прикордонну вишку, що маячила перед носом, і яку ми спостерігали від самого посту.., а може й зовсім не того, а через те, що варто хоча би у таких сумнівних місцях-роздоріжжях ставити маркування - ми пропустили потрібний, досить різкий поворот вправо, і пішли до тої самої вишки з гарненький новим будиночком поряд. Дорога привела нас до іще одного прикордонного посту, на полонині Роги, нас і там відмітили, а заодно направили на шлях істинний. 

ПІЧ, видно обсерваторію                                                              г. Феркеу (Румунія)

Чорничний шабаш                                                                               Блуд до застави на Рогах

Ворота в нікуди                                                                             Полонина Керничний

Якраз різко схолодніло, літо як раптово почалося, так і скінчилось - і ми почали натягати на себе все підряд. На виправлення помилки пішла година, іще годину ми сиділи на полонині Керничний, поки Віталік ходив по молоко і сир. Ходьби було на хвилин 15, решту часу чекали, поки корови подоять... Ми, ті, що сиділи нагорі, не одразу второпали, у чім річ, і все чекали, що Віталік ось-ось прийде. Одним словом, пішло навіть більше години, бо прискакав іще гуцул на коні, і хлопці по черзі на ньому каталися (на коні тобто)... Я була у шоці, оскільки ми сьогодні не те, що до Чивчина, а навіть до запасного варіанту полонини Старостая не встигали. Отак, помилка за помилкою, ми плавно наближалися до зриву плану походу - "ета правал!"

Гостинна полонина Керничний

Щоб подолати сум'яття від недолугої ситуації, а також щоб зігрітися, я ломанулася вперед і спинилася лише, коли побачила кущі чорниці, де ягід було більше, ніж листя. Тут я не могла пройти повз, тим більше що все одно треба було зачекати своїх супутників, які до того ж давно вже поривалися збирати чорниці. Коли всі зібралися і приєдналися до чорничної трапези, було остаточно вирішено, що на Чивчин ми не встигаємо, програму нашу скорочуємо, відповідно з'являється купа часу на "матрас". Ночувати йдемо на полонину Ледескул, де бачили здалеку якісь будови. А завтра вирішимо, чи будемо спускатися прямо звідти, чи зробимо ще гак на сусідню полонину.

На горизонті - г. Чивчин, куди ми не дійшли

От тільки невідомо, чи є біля тих хат вода, на карті не позначено, а позначене джерело вже ближче до наступної полонини. Я визвалась туди сходити. Вова зробив зі свого светра торбу, накидали туди пустих пляшок і я побігла швиденько далі дорогою, а хлопці потягнули мій рюкзак униз до хат. Йти було неблизько, особливо якщо зважити, що вже вечір, і сонце скоро зайде. Але я люблю такі одиночні вилазки, подобається полоскотати нерви, і особливо - залишитися наодинці з горами.

Був дуже гарний захід сонця, але на жаль, Іра не фотографувала, я була далеко від фотоапарата, а хлопці фоткали в основному себе. )

Вова й Рома - як брати

Хата виявилась всередині руїною, зате зовні з добрим дахом. Ми поставили всередені свої намети, і це була перша ніч, коли ми з Ірою не змерзли. Тим більше, що наш намет стояв у приміщенні з вогнищем, яке тліло всю ніч. Вранці я роздмухала ватру без сірників.

Цього вечора у меню була горохова зупа. Потім їли ще щось, і ще щось, від'їдалися за попередні голодні дні.

Між горами - с. Буркут, нам туди

..... 21 липня

Це був перший ранок, коли не потрібно було поспішати. Ми і раніше не поспішали, але на цей раз ми не поспішали абсолютно санкціоновано і розслаблено, ситуація дозволяла. Ми з Ірою пили вранці каву, поки хлопці спали. Вова, правда, бігав по воду униз від хат і таки знайшов її, але доволі далеко. Після сніданку з чаєм вирішено було знову пити чай, але вже трав'яний. Рома назбирав всіляких трав-мурав, і варили чудо-вариво - нічо так вийшло. 

ПІЧ нас супроводжував постійно

Навіть не знаю, коли ми вийшли на маршрут, це вже не мало значення - до Буркута рукою подати. Вирішили таки зробити гак до сусідньої полонини Прелучний, щоб іще пройтися трохи верхами, помилуватися горами, оскільки бачили їх лише другий день - нарешті розпогодилось, дощі пішли далі.

Біля джерела, до якого я вчора бігала по воду, зупинилися на гігієнічні процедури. Наступна зупинка була біля хати на Прелучному, теж всередині зруйнованої, і також з наметами, правда без господарів - мабуть, побігли на Чивчин. Почали спускатися. Перед тим, як зайти до лісу, зупинилися попрощатися з горами, в основному з Чорною Горою (він же Піп Іван Чорногірський), котрий супроводжував нас ці два дні. Заодно перекусили бринзою, купленою напередодні.

Трохи стрімкого спуску лісом - і ми у Буркуті, покинутому занедбаному селі, де колись був завод мінеральної води "Буркут", і багато всього було... Сюди приїжджала на лікування сама Леся Українка, про що свідчить табличка на будинку лісництва. Джерело є досі, а всього решта вже немає.

Ось ми і в Буркуті

У цьому будинку в 1901 році жила Леся Українка 

Унизу ми знову розгорнули кухню - гулять так гулять, тобто якщо їсти, то вже так, щоб від пуза. Зварили гречку, а у мене ще ранкова вівсянка у мисці... Правда вже був таки вечір, минула 18 год. Бажаючі скупались у ріці, а після трапези зібралися на екскурсію селом. Я залишилася з наплічниками, трохи прибрала, нагріла воду, і тільки зібралася мити посуд, як бачу - біжить моя команда щодуху назад. І з розгону починає збиратися з несподіваною швидкістю - виявляється, вміють. Вся справа була у тім, що нас міг підвезти до Шибеного вуйко на "Ниві", причому вже! він навіть під'їхав до нас, щоб пришвидшити справу.

Ми розглядали також варіант йти пішки - не так уже й далеко, але "матрас" так "матрас". Тож ми завантажились - разом з водієм 7 чоловік і 5 великих наплічників. Спочатку я мала сумнів, що ми разом з водієм і рюкзаками всі помістимось, була думка, що дехто піде пішки. Аж тут ще й жіночка поряд з водієм вмістилася - це "Нива", дитинко!

Це - "Нива"!

Всю дорогу літня жінка, що приїхала сюди ще в 1965 році і застала старі часи, розповідала нам як воно тут було. І про сам Буркут, і про дараби з бокорашами, і про кляузу, і про свої велопоходи горами... Дорога з Буркута до Шибеного - гіршої я не бачила. Поки її не зроблять, село не відродиться.

У Шибеному я одразу подалася на заставу, і дарма. Одночасно зі мною підкотила автівка, і почався скандал з прикордонниками. Підходили ще люди з паспортами, під'їжджали інші авто, все на купу. Вбила там з півгодини часу, замість облаштовувати стоянку. Мої тим часом скучали біля наплічників, потім пили каву, знову щось жували, Вова катався на ровері. Я між тим усім таки втулила прикордоннику наші папери, бо впізнала у ньому вчорашнього служивого з посту на Рогах, і... теж трохи поїздила на ровері та випила каву. Нарешті віддали наші паспорти і дозволили розбити стоянку поряд з постом на березі ріки. Це було дуже доречно, бо тут же була автобусна зупинка, де завтра вранці нам сідати на бус.

Ми доволі оперативно розбили табір (вже є досвід, панімаєш), розвели ватру і хоч ніхто не був голодний, вирішили повечеряти, що поробиш - такий режим у нас в цьому поході, о 22 год вечеряти. Потім ще довго сиділи, вдивлялися у зірки. Зійшов повний місяць, завелися якісь астрономічні розмови, тоді астрофізичні і далі... Якби не холод, мали шанси засидітися до перших півнів.

Стоянка на заставі у Шибеному

...... 22 липня

Вранці півгодини чекали бус. Завжди так у горах - скільки не випитуй, а автобус приїде то раніше, то пізніше. Отак і поїхали у Верховину і навіть не поснідали, правда по дорозі доїдали бринзу.

Бусик "Шибене-Верховина" о 8 ранку

У Жаб'є (воно ж Верховина, воно ж столиця гуцулів) вирішили погуляти, у Франківськ поспішати не було причин. Спочатку зайшли на пиво з чебуреками - гастрономічний тур просто! )) Тоді здали речі на зберігання і пішли бродити містом. Відвідали музей Гуцульщини. Він невеликий, але є багато старовинних цікавих речей. Далі просто швендяли, де очі бачать. Збиралися ще поїхати до Криворівні, але вирішили, що на це потрібно більше часу.

Верховина (Жаб'є)

У Музеї Гуцульщини в Жаб'є

Було спекотно, хотілося купатись. І повагавшись я таки зробила це. Потім обідали на автостанції, дешево і сердито. А далі нас чекав автобус до Франека (Івано-Франківськ), сауна на колесах...

У І-Ф наші дороги розійшлися. Я помчала на АС-2, звідки поїхала бусом до Львова, решта пішли ще гуляти містом, бо мали квитки на вечірній потяг до Києва. На прощання - обнімашки. )