Весело, під "Сектор Газа", їхала повна "коробочка" (так називають "легковушки" наші доблесні прикордонники )) у Бистрицю. І приїхала доволі пізнім вечором, пізнім як на те, щоб пройти вгору ще зо пару км... Ставали на ніч вже власне вночі, під зоряним, ніби всіяним пшоном, фантастичним небом, на приємному кругленькому горбочку, визнаному нами з Ренатою "місцем сили", але без води... На пошук води було потрачено немало часу і сил, але безрезультатно. Точніше Олег набрів таки на якесь водяне місце, але вдруге, коли пішов з посудом, його знайти не зміг. Мені довелося трохи попереживати і покричати в лісі, оскільки Олега не було так довго, що виникла думка про блуд... Я вже навіть трохи підхрипла, коли почувся регіт з "нашого" горбочка. То були Рената з Юрою, які бачили мій ліхтарик в лісі і Олеговий в полі: я кричала в ліс, Олег чув і відкрикував, а я його не чула і кричала далі...

Більша частина команди (не буду показувати пальцями ;)) спала як діти і мирно хропла по-черзі, щоб музика не змовкала ні на хвилину... )) Вранці були відновлені пошуки води, цього разу з позитивним результатом. Ранок був чудовий і мінливий, і вже дуже хотілось кудись іти... 

 

  

  

Сніданок                                                                  Полонина "поїльників" )                                     Вид на Довбушанку і Синяк-Хом*як

 

Йшлося легко, щоб не сказати прогулянково, по дорозі було знищено кілька кг чорниць, брусниць (журавлина), малини і лохини (голубика) - відмовитись не було ніякої можливості, відповідно темп знижувався, шлунки наповнювались, губи чорніли... )

 

  

Сивуля ховається у хмарках                                Вид від Сивулі до хребта Довбушанки               На горизонті у мареві - Говерла й Петрос

 

  

Довбушанка                                                            На Великій Братківській                                       На стовпчику № 44 :)

 

Небо бурмосилось, хмарилось-туманилось, але на хребет вийшли при ясному сонці. До мети лишилось зовсім трішки, всього кільканадцять стовпчиків ). Тільки-но ми вийшли на вершину Велика Братківська (1788 м, прикордонний стовпчик № 44), як раптово схолодніло, холодний пронизливий вітер нагнав на нас фронт низьких хмар.

 

 

Гропа

 

Довелося вдягатися і ховатися у схрон, благо їх по Карпатам доволі. Зустріли пару поляків, які бігли в Ясіню через Чорну Кливу. Побажали їм удачі - при підйомі на ту цілу Кливу вона їм знадобиться. Я сама вже зуби на неї точу - кажуть до біса жерепу там - хочу сама поглянути.

 

  

Релакс                                                                      На Гропу                                                                 Справа на горизонті - Чорна Клива

 

  

 

Після досить тривалих посиділок-підмерзалок рушили на Гропу (1758 м), з вершини якої звернули різко вправо і крутим затяжним, але приємним (правда, не для колін) спуском дісталися полонини пастуха Михайла, дуже цікавої неординарної людини. Має там трьох онуків, кілька телят і гарного великого пса. А ще джерело, ріку, свіже повітря і гори навколо підковою. Я пішла привітатися і для годиться спитати, чи можемо стати табором на полонині. Дідо дозволив, показав джерело, пригостив сметаною і вурдою (такий дуже смачний, солодкий і жирний, сир), ми його пригостили горілкою, від закуски відмовився - споживає лише натурпродукт власного виробництва. Отак і простояв дід Михайло цілий вечір біля нашої ватри, більше тактовно мовчав, але і багато цікавого розповів...

 

  

 

Вранці припекло сонечко, стало ліниво, сиділи собі, чаювали... Раптом ніби з-під землі виріс парубок і, надмірно перепрошуючи, став просити продати йому мило, бо дівчина забула взяти. Я віддала маленькі два огризка, що давно вже їздили зі мною у гори, в основному для того, щоб комусь позичати. Через кільканадцять хвилин попри наше стійло промчав на всіх парах той самий парубок з пустим наплічнимком. Звісно, у нас не обійшлося без зубоскальства, мов дівчині мило не підійшло, послала за "сейфгардом" назад у Бистрицю, і гадання, де ми його зустрінемо по дорозі в село (до села 9 км! правда є ще присілок Климпуші, він ближче, але все одно..!) Яким же було моє здивування, коли хлопака прогнав повз нас приблизно через 2 год з повним рюкзаком, буханцем хліба в одній руці і кульком сиру в другій! Ми саме покидали полонину...

 

  

 

По дорозі, вже близько від села, обов*язкове традиційне ритуальне омовіння в крижаній воді гірського потоку. Прощальний погляд на хребет Братківської. 

 

  

 

І дорога до Львова, котру я вже не пам*ятаю ).