Дуже довго визначалися з датою походу, складом команди і т.п. Цього разу спілкуватися з прикордонниками на предмет дозволу довелося мені. Хто не вкурсі, г. Чивчин - зона прикордонна, більше того - частину маршруту доведеться йти самим кордоном, україно-румунським, якщо хто не знає. Тож потрібно за 2 тижні (в ідеалі) писати у Чернівецький прикордонний загін листа з маршрутом, даними учасників походу і т.п...

Але шнурочок вився-вився, і от ми уже на старті, з дозволом і "паперами" в зубах, біля прикодоннго посту в Шибеному, у складі трьох чоловік - Юри, Володі й мну. Мало того, що дорога до Шибеного довга й нудна до запаморочення, навіть з огляду на золоту осінь за вікном авто, так ще й на пості нас затримали на добру годину - не могли додзвонитися до потрібної інстанції, щоб перевірити наш дозвіл. Вирушили ми звідти вже на порозі вечора.

Піп Іван у хмарах (зліва), Смотрич (у центрі), Вухатий Камінь                       Золота осінь на Чорному Черемоші

с. Зелене                                                                                      На заставі у Шибеному

28 жовтня

Першою опорною точкою маршруту у нас була застава під г. Роге. Туди веде стара добротна дорога - заблукати нереально, навіть у темряві, якщо вже на ту дорогу потрапив. Володя розповів, що ту дорогу будував, не своїми звичайно руками, такий собі австрійський генерал Маккензі на прізвисько Скажений. ) Давно то було. Думаю, що дорога будувалась швидко і якісно. Нам би таких будівельників доріг!

З лісу ми вибрели вже у сутінках, а до будинку застави прибрели напівтеплі в суцільній темряві. Заледве віднайшли наших служивих, котрі грілися звісно у хаті. Вони нас не стали затримувати, навіть паспорти не дивились, мабуть, по-1, вже були в курсі, а по-2, може поспівчували, бо ж нам іще пертися 40-50 хв до полонини Керничний, де маємо ночувати в колибі.

Колибу знайшли доволі швидко завдяки тому, що я була тут 3 місяці тому і пам'ятала "що, де і як". Інакше могли блукати у темряві ще довго, як їжачок з відомого мультика.

Хата виявилась добротна, ціла господарка навколо. Ми швиденько облаштувались, знатно повечеряли і повкладалися - день завтра мав бути складний, бо мінялася погода.

Нарешті хата і вогонь                                                                  Традиційні мисливські ковбаски

29 жовтня

Вранці надворі виявися обіцяний прогнозами туман, морозець і снігова крупа. Води у нас не було, тому ми не затримались у хаті, вирішили поснідати біля джерела, бо мали з собою пальник. Рушили на кордон, тобто не зовсім на кордон, а на прилеглу тилову дорогу. Бо ми чемні. Хоч за таких погодних умов малоймовірно тут когось зустріти, але все ж...

Хата на полонині Керничний                                                      Володя чимчикує на кордон

Тилова дорога (старі кордонні стовпи, тут 442, нам треба 477)       Кордонна дорога (між Володею і Юрою видно сучасні стовпи)                                

Я у зимовій казці                                                                         Файна хустина )

Джерело перед полониною Прелучний, яке влітку ледь жебоніло, зараз лилося цілком пристойно - я дарма переживала, що замерзло. Туди ми прийшли десь за дві години. Радісно набрали води і пішли на знайому мені лавочку поснідати. Але лавочки не виявилося, лише опори-"ніжки" від неї. А ще гірше - не виявилося пальника, тобто Юра його не знайшов і вирішив, що забув чи загубив.

Ми дружно почали бавитися у гру "розведи вогонь у мокрому місці з мокрих патиків". Десь за півгодини стало ясно, що ми лише гаємо час - не підкорялася стихія. "Нам би маленький фаєрбольчик" - думала я... Тож перекусили з холодною водицею і рушил далі. Тут закінчилися відомі мені місця, а з огляду на погоду - тим більше залишалося йти "по приборам".

Далі було трохи хижо - снігова січка, туман, слизько, суперечки якою дорогою йти, холодно й голодно. Це тривало години 3-4, аж поки ми не зустріли друзів по щастю - двох туристів, цілком дорослу парочку, з якою я вже здибалась три місяці тому на Мармаросах. Вони були здивовані не менше нашого, сказали, що за 5 днів ми перші туріки, яких вони зустріли. І порадили нам піти погрітися у хатинку прикордонників, яка виявилась зовсім поряд, але вбік від дороги. Ми б точно туди не потрапили без поради. От як фортануло!

У хатинці життя налагодилось. Там була пічка-"буржуйка", і ми нарешті спожили щось гаряче - це було розкішно! Після обіду йшлося суттєво бадьоріше. Через 2 год дійшли до повору на Чивчин, до заповітного стовпа 477. Самого стовпа ми не бачили, зате бачили 476, тож повернули, не особливо вагаючись.

Трав'яні хвилі "посивіли" трохи                                                 У будиночку прикордонників

Траверси обходять Чивчин з обидвох боків. Ми обрали правий. Я - бо він підвітряний, на лівому вітер добряче сік би обличчя, Юра - бо він там уже ходив якось і пам'ятав якусь хатину. А ще, за словами пари туристів, котрих ми сьогодні зустріли, на лівому шаряться мисливці і там же ночують у хаті.

На гору ми не пішли, погода і час зовсім цьому не сприяли. Я вирішила, що не буду рвати кігті, третій раз - чарівний. )

Траверс був доволі довгий, десь посередині, якраз неподалік хатини, що пам'ятав Юра, розминулися з крутим мисливським джипом. Хлопаки підтвердили, що ліва сторона "їхня", права в принципі теж, але нам дали "добро". Ми пішли далі, до наступної хати, що з протилежного боку гори.

Нарешті ми залишили Чивчин позаду і стали шукати хатину, позначену на мапі. Для цього розійшлися на три різні боки від руїн господарки, по різних стежках. Знайшов Володя. Хата виявилась добротною, але у процесі руйнації, як і переважна більшість хат у наших горах. ( Була 18 год з "копійками", часу купа. Я все носилася з думкою зробити грог, навіть спецї з собою взяла, але все ж якось не дійшли руки...

Поворот на Чивчин                                                                                                            Вечеря при свічках )

Коли ми вже розвечерялись у повний ріст, і перейшли до "десерту", у гості нагрянули мисливці, не знаю, з якою метою. Може й вони не знали, але про всяк випадок забрали зі собов якийсь бутиль, великий і пустий.

Цієї ночі я чомусь дуже мерзла - "спазми судин" за Юриною версією.

30 жовтня

Ранок був фантастичний! Ясний, морозний і сонячний. Це було справжнє шоу - схід сонця у злегка притрушених снігом горах. Чивчин виправдав усі покладені на нього надії - був величним і прекрасним. Я дивилась і сама собі заздрила. День обіцяв бути чудовим.

Хата під Чивчином                                                                      Світанок

Нам - на ті полонини, що у рожевих хмарках                            Чивчин зустрівся з сонцем

Ми доволі оперативно зібралися і рушили донизу, в долину Чорного Черемоша. Нас чекав стрімкий спуск і потім не менш крутий підйом, уже на інший хребет.

Морозний ранок                                                                          Оцінка ситуації

Залишаємо Чивчин                                                                      ур. Добрин

Біля 11-ї ранку були в урочищі Добрин. Там ми вбили годину часу у пошуках дороги на протилежну сторону ріки - дуже не хотілося переходити вбрід Чорний Черемош у таку пору року, фактично зима. Але це нас не оминуло. Юра взагалі псіханув і пішов у черевиках - казав, що й так мокрі.

р. Чорний Черемош                                                                                                           Тут ми йшли у брід 

Далі справа пішла краще, дорога була доволі доброю, місцями розмитою, місцями треба було йти "по плінтусу" вздовж води чи дертися кам'янистим схилом, але все краще, ніж брести по коліна у крижаній воді. Пройшли урочище Альбин.

Перед 1-ю дня прийшли до чергового мінерального джерела "Буркут" в ур. Штефулец - тепер я вже знаю три таких джерела. Тут вирішилась загадка горнятка, позначеного на мапі - воно біліло поряд з джерелом. ) Вирішили, що час "пити херші" (перекусити) - це ми з Володею вирішили, Юра у нас вдень постить. Попили "залізної" водички, взяли трохи з собою.

Хата в урочищі Добрин                                                               ур. Альбин

ур. Штефулец                                                                               Місток до джерела

Залізна вода                                                                                Набрали висоту

Невдовзі почався підйом, який ми подолали десь за годину. Знову виглянув красень Чивчин. Ми йшли в сторону Баби Лудової (гора така), але до неї не дійшли, бо нам тре було не туди. До того ж туди подалися мисливці з собакою - ми бачили лише пса, зате чули багато пострілів. Подумки і вголос бажали промахнутися. Не знаю, як там вони, а ми промахнулись...

Позаду - Чивчин                                   г. Чивчин (1766 м) виразно домінує над навколишніми горами

На роздоріжжі перед Бабою Лудовою                                      Зимова казка триває

Живописні горбочки, мені невідомі                                           Та сама капличка                                                                  

Від каплички пішли по вовчих слідах і, милуючись навколишньою красою, побрели не туди. Я жартома пару разів зауважила, що маю таке враження, ніби ми знову йдемо до Чивчина. Але то був не жарт. Коли за годину опинились на межі лісу, Юра з Володею вирішили, що щось не те. Після деякого метушіння туди-сюди потипу "я із лєсу вишел і сразу зашол" і заглядань у карту, прояснили ситуацію - якби спускались далі тим лісом, то спустилися б знову в ур. Добрин, де переходили вбрід річку сьогодні вранці. Там звісно є хатина, але це не варіант.

Масний Присліп                                                                           Бредемо

Зрадлива краса                                                                            Блудний траверс

Тим часом погода черговий раз змінилась, сонечко сховалось, набігли снігові хмари, вітер притрушував снігом, одразу якось спохмурніло - "атмосферненько" получилось.

Повернулись знову до каплички, втратили дві години. Але це ще було не все. На полонині Озірній знову настав час сумнівів - чи йти нам до хатини, яку я помітила на відрозі вже давно, чи продовжувати йти маршрутом до іншої хати, про яку Юра читав, що вона дуже крута. Теж трохи пометушились, і вирішили таки спробувати щастя - поперли вгору, хатину на відрозі залишили як запасний варіант. Стрімко стемніло.

Вертаємо назад                                                                            Нарешті на правильній дорозі (на пол. Озірну)

Слід віддати Юрі належне за чуйку - доволі швидко він сказав, що нє - треба вертатися. Але я думала (хотіла думати), що ми просто не дійшли ще. Хотілося переконатись, щоби не гонити знову туди-сюди. Володя мене підтримав. Так ми штурманули горб 1553 м. Коли пройшли його вершину, запримітили внизу дорогу і на ній щось схоже на хатину. Була шальна думка валити вниз напряму, але якщо б там виявились три ялини замість хати, то було б просто дуже сумно... Таких "хатин" я вже бачила кілька. Тому ми пішли назад до роздоріжжя і повалили на відрог, шукати хату. А була вже ніч, тобто зовсім темно, а через погану видимість взагалі йшли фактично наосліп. Добре, що дорога була серйозною. Поки ми ходили у розвідку на безіменну висоту 1553 м, тут проїхала машина. Тож ми йшли її слідами в надії, що кудись вони та виведуть, а хоч би й до села, "десь на 5 ранку прийдем" - сказав Володя.

Збоку намалювався відрог, на мою думку саме той, але хлопці мене не підтримали, тож ми пішли далі. Я все сподівалася на друге дихання, бо перше вже давало перебої. Думка про 5 ранку засіла в голові.

Але ми виявилися везунчиками. О 20.10 вийшли таки до тої хати, про яку читав Юра, і яку ми таки бачили з горба - то була вона. Більше того, це і була наша дорога за маршрутом. Дороги, не позначені на мапі, збивали нас з толку (черговий раз дивлячись карту, Юра посіяв мобілу, зате знайшовся пальник). А ще - на мапі ця хата позначена на полонині Михайлова, а на вході в хату пише "полонина Луковиця", на мапі ж пол. Луковиці позначені за нею. Отакі діла, тобто неточності.

Ми, само собою, неймовірно зраділи такому повороту. Навіть відсутність пічки не засмутила. Основне приміщення будинку - так звана "курна хата", відкрите місце під вогонь і дирка в даху для диму. Тобто буде холодно. Але нас не залякати, особливо після тих 20 км, що ми сьогодні відмахали. Володя знайшов собі "номерА" з ковдрами (вхід з протилежної сторони хати) і вирішив ночувати там. Ми з Юрою хотіли все ж залишитись біля вогню, хоч він і обігрівав лише простір навколо себе на півметра.

​ 

Сушка й відігрівання задубілих кінцівок                                   Королівська трапезна )

Шашлик із ковбаси ням-ням                                                      Образи є у кожній колибі-хаті

На території комплексу (саме так! обнесеного парканчиком) було кілька будиночків. Іще номери з ліжками, у тому числі "люкс" (на другому поверсі основної), їдальня, дроварня і ще парочка мілкіших споруд незрозумілого призначення, замкнених. Все у дуже гарному стані, що дуже тішить. На жаль, детальніше вивчити "питання" не було можливості.

Вечеряли ми як королі - приміщення було майже з королівським розмахом - тільки мерзли дуже, тому поступово перемістилися з-за столу до ватри. І трохи засиділись там. Вже ніби і спати хотілось, але тільки відійдеш на хвилинку від вогню - одразу дрижаки беруть, аж зуби клацають. Але й засидітись зле - потім взагалі не зігрієшся. А спальник холоднючий - жах! Я все чекала, коли бажання спати переважить, але не дочекалась. Майже вольовим зусиллям відклеїлась від вогнища і швидко пірнула у спальник прямо в куртці, для початку.

31 жовтня

Як не дивно мерзла не дуже, правда вдягнула все, що могла, і занурилась з головою, але все одно - зважаючи на те, що вода до ранку замерзла, і зі свого горнятка я не могла її відколупати навіть ножем - то ніч пройшла незле. Мавки й чугайстери, обіцяні Володею, теж не приходили. Лише вилізти зі спальника вранці було неймовірно важко.

Основна хата, вид з тилу                                                             Парадний вхід

Вранці прояснилась ситуація з відрогом - ми таки пройшли його вчора. Там було видно дві споруди, одна явно хатка, друга швидше стайня - її я й помітила напередодні. Вчора дуже хотілося її знайти, але сьогодні було ясно, що склалося на краще - ми пройшли далі по маршруту і ночували в такому розкішному місці. Жаль лише, що залишилось невідомим, у якому стані та хата на відрозі.

Ранок не балував погодою                                                         Хатки на пол. Камениця

Погодка була так сібє, але обіцяла виправитись. А поки що, після сніданку, ми рушили далі у сніговій мжичці. Незабаром розминулися з джипом, можливо вчорашнім, чиї сліди і вогні ми бачили ввечері. Хлопці шукали собаку, питали, чи ми не бачили. На жаль, ми нічим не могли допомогти. Тішило лише, що є люди, здатні шаритись по всіх навколишніх горах заради собаки.

Коли покидали Луковиці, трохи розвиднілось, показався Смотрич і трохи Попа Івана. У Шибене спускалися широкою дорогою-серпантином. З неї гарно проглядалася полонина Веснарка, що по дорозі до Попа через озеро Марічейка. Навколо червоніли листяні дерева, святкували зустріч осені з зимою.

Вигляд на Попа Івана (у хмарах зліва) з "свитою" і Веснаркою                            Недарма кажуть "сині гори"

Зліва - капризний Піп ховається, справа - осяйний Смотрич                                  Зустріч осені з зимою

Ось і Шибене                                                                               Пост прикордонників у Шибеному

Дорога, звісно, була нудна, але навколишні красоти не давали занудитись остаточно. Уже видно було Шибене, і на самому його початку перекинутий джип у рові, але не той, що шукав собаку, а той, що ми зустрічали під Чивчином, принаймі, так вирішили ми з Володею, наскільки можна було вирішити, оглядаючи днище машини. На щастя, ніхто не постраждав, навколо ходили три чоловіка і чухали потилиці. Пригадався вислів "Чим крутіший джип - тим далі трактором їхати", а цей був крутий, тож їм іще повезло, що перекинулись поблизу Шибеного.

Наша машина, тобто Юрина, чемно стояла біля КПП, де ми її і залишили три дні тому. Тут же підібрали ще пасажира, хлопця, що повертався з чергування на Попі Івані - там тепер є невеличкий притулок для туристів і рятувальний пост. Казав, що на Попі вночі було -11 градусів, і сніг по коліна. У горах вже зима...

Ось така потужна веселка супроводжувала нас доволі довго перед І-Ф

P.S.: Піп Іван нам так і не показався, постійно ховався у хмарах, а навколо Чивчина ми здійснили обхід на 180 градусів, на жаль, проти годинникової стрілки - промелькнула аналогія з обходом священного Кайласу. ))