Категорії каталогу

Форма входу



Логін:
Пароль:

Пошук

Головна » Файли » Мои файлы

один зимовий жіночий карпатський похід. частина 1
[ Завантажити з сервера (2.13 Mb) ] 05.04.2011, 15:20

 

примітка: зеленим кольором – писанина діани

 *5 днів у снігах

снігуроньки горганські

дует «снігові баби»

(варіанти заголовку) 

1.   Планы.

     Таня: Желание побывать на горе Молода созрело уже давно, а зимние праздники – наш случай! Это «окно» нужно было использовать по полной! Поэтому к Молодой присоединились еще г. Грофа, г. Конь Грофецкий, г. Яйко Перегинске и, если будем укладываться в вышеизложенный маршрут, - Конюсяки.  

передмова 

початок 

різдво. болить горло. важко, ситно, скучно…

мені б у гори – там люди такі спокійні, там тихо і свіже повітря…

мама сердиться – її «маленька» доця зовсім здуріла на старості років: хвора у гори!

гори лікують? – ліки лікують! гори – ліки? а… - махнула рукою, надавала пігулок 

(якби вона ще знала, що зі мною йде лише таня! ) 

  1. Выезд.

Таня: В Калуш отправились с главного вокзала маршруткой, которая сначала едет на автовокзал по улице Стрийской, а потом уже на Калуш, минуя Стрий и что-то там еще ). Желающих ехать с автовокзала спешу обнадежить – туда она прибывает уже наполненной и получить сидячие места не светит. Рассвет встретили через запотевшее окно. 

  1. Дорога туда.

Таня:

а) Калуш.

До автобуса у нас было чуть больше двух часов, поэтому захотелось вкинуть в себя чего-нибудь горячего. Ди нашла «пиццерию», которая находится сразу справа от выхода с вокзала. Совет: ни при каких обстоятельствах не ешьте там!!!

На билете до Осмолоды было указано время - 11:05. К нашему большому удивлению автобус прибыл на «конечную/начальную» станцию абсолютно забитым и с опозданием минут так на 15-20. Оказалось, что людей он набирает в центре на автовокзале. Двигатель автобуса по дороге часто глохнул, что вынуждало водителя проводить с ним манипуляции нам неизвестные.

б) Осмолода.

В Осмолоде нас встретил спасатель Витя – очень приятный и приветливый молодой человек. Несмотря на это, мне пришлось ему наврать, отвечая на его вполне справедливые вопросы. Мы решили, что даже спасателю не обязательно знать, что мы по горам будем гулять только вдвоем. Правда, маршрут наш описали честно – в таких вопросах вранье неуместно. А Витя, в свою очередь, дал нам дельные советы и полезную информацию. По его словам, медведя мы встретить не должны, а вот полутораметровый снег отведаем точно. Сориентировал нас на следы до Молодой, которые оставила компания, побывавшая там на Новый Год, правда предупредил, что их могло занести снегом. Предлагал взять ключ от охотничьего домика, но когда я отказалась, сказал, что ставни на одном окне должны быть открыты. Так и было. 

день перший 

наполеонівські плани (бонапарт курить в буфеті) 

план, наччить, такий: по приїзді в осмолоду (орієнтовно 14-15 год) пройти ~ 15 км по слизькій дорозі, потім піднятись на висоту ~ ???? м, знайти мисливський будиночок у лісі під яйком (у темряві)…

біля буса нас чекали… рятувальник налякав відлигою, снігами 1,5 м, поцікавився маршрутом і… де наші хлопці? брехали ми в’яло і непереконливо, просили не поспішати з рятувальними роботами, бо дівчата ми мінливі й непередбачувані, навіть для самих себе… 

4.   День первый. Начало.

Таня: Как только мы распрощались со спасателем Витей,  сразу взяли хороший темп – хотелось при солнечном свете застать хотя бы большую часть пути. Шлось хорошо, погода была просто замечательная, мороз слабенький. А еще были следы. От легковой машины и человеческие, по которым мы и пошли... а зря и вот почему: вскоре следы привели нас к развилке, на которой Ди заметила затертую табличку-указатель. Я настаивала идти дальше по следам, а вот Диана предлагала свернуть на такую же широкую дорогу, но на которой не было ни единого следа. Я была более настойчива и мы направились в ущелье реки Котэлэць, как потом выяснилось ).

 

…таня бадьоро крокувала з картою і компасом, я кисло пленталась позаду і оживилась лише тоді, коли таня впевнено повернула на роздоріжжі вліво, мене ж, навпаки, тягнуло праворуч (тіпа наше дєло – правоє )), отож я як зомбі ломанулась до якоїсь вицвілої таблиці, де можливо було розібрати одне знайоме слово – грофа і одне…    

- таня, а назва котелець тобі про щось говорить?

      - ні.

пішли ліворуч... а сніг все глибший, і західне сонце прямо в писок. сутеніло. одноголосно спинились на березі річки і радісно почали витоптувати місце під намет.

примус і пухові спальники – то велика сила!

По дороге встретили контейнер типа «домик», довольно симпатичный внутри, но маленький, видать не предназначенный для ночевки, но если очень нужно – то можно. Потом следы закончились и дорога постепенно перестала быть широкой, снега стало больше, а солнца меньше.

Шли, пока окончательно не стемнело. Поставили палатку и в уютной обстановке с горячим чаем и едой, решили определить наше местонахождение. 

замість жіночих теревень на сон грядущий – важкі думи над мапою і сумніви, які вранці переросли у впевненість: ми не там, де хотіли опинитись. де ж ми? блискавкою в голові – ко-те-лець. ага... ну що ж, плани міняються.

5.   День второй.

Таня: Утром, пересмотрев все варианты, определили – мы недалеко от Грофы. Что ж, на нее мы и пошли. Метров через 50 от места ночевки нашли небольшой симпатичный мостик, которого нет на карте.

Сначала двинули по тропе, которая местами хорошо угадывалась, через часа два перешли речку и стали подниматься по лесу на Грофу, хотя думали, что идем ровно на перемычку между Грофой и Конем. Снега было слишком много, двигались мы медленно, но выйдя из леса идти стало совсем невозможно – сказался полутораметровый снег, в который проваливались прямо по грудь. В одном месте Диана провалилась даже по шею. Пока я гребла к ней – она сумела выбраться самостоятельно. Темнело, нужно было определить место ночевки, поэтому приняли решение вернуться на первое, уже обжитое, место у реки, так как  дойти до домика на перемычке из-за такого снега нам не светило, а на довольно крутом склоне в лесу палатку ставить не хотелось. Спустились быстро. По своим следам шлось легко. Даже не верилось, что на подъем потратили несколько часов. Вот мы и «дома».

день другий

дещо скромніші плани

а саме: йдемо до хатинки між грофою і конем.

години за 2-3 річка, мяко кажучи, піднабридла (другий день!), і ми подалися вгору. за годину барахтання в снігу стало ясно, що з такою швидкістю пересування нам тут ніц не світить: на ухилі 45 град в наметі явно буде незручно, а після "запливу” на поляні стало ясно, що до найближчої ялини (~ 20 м) гребти ми будемо ще годину, якраз стемніє...

(чомусь увесь день тримала на плаву зронена напередодні танею фраза подервянського про дюже непогану конфетку тузик, якось тонізувала незбагненним чином...)

після недовгої наради дві поранені, але горді черепахи з почуттям власної гідності ломанулись у бік попередньої стоянки. "домівка” зустріла нас мигтінням першої зірки над безіменною горою. цієї ночі дійсно спалося вже як удома, всілякі сторонні звуки не завадили нам добросовісно хропіти, розбурхана попередньої ночі уява відмовлялась виконувати свої улюблені функції і не малювала нам усіляку страшну звірину, яка тільки спить і бачить, як би то виковиряти нас з тієї дивної червоної кучугури (намет). 

6.   День третий. 

Таня: Штурмовать Грофу и Коня уже не стали, поэтому двинули к той самой развилке, чтоб все же попасть на Молодую, все таки именно эта гора была основной в нашем плане. Было утро понедельника, издали слышались звон пил и гул двигателей проезжавших лесовозов – рабочий день был в полной силе. Очень хотелось встретить попутку. Что ж, мы ее встретили, но пройдя при этом практически весь путь до подъема – оставалось метров 300-400 до нужного нам поворота. Но насколько мы были близко, определили уже спускаясь назад. Добрые лесорубы нам только усложнили задачу, закинув нас на несколько километров дальше. Стали подниматься и где-то через час начали встречать деревянные столбцы с цифрами, которые нам ни о чем не говорили. Не помню уже сколько часов мы бродили в лесу, но в конечном результате мы все же вышли на вырубку, с которой была тропа к домику. Если без снега к нему идти около часа, то в таких снегах и при полной темноте часа 2-3. За это время мы очень устали. Была идея поставить палатку на первом более ровном месте. Такое просматривалось в свете наших фонарей и мы двинули туда. Пока я присматривала место для жилья, неугомонную Ди понесло куда-то дальше. Так, благодаря ей мы вышли на поляну, которая оказалась болотцем, но это мы узнали уже потом из рассказов побывавших в этом месте в теплый период года. Чувство, что нужный нам домик где-то рядом, назойливо сверлило сознание.

 

день третій 

йдемо назад 

якщо я сьогодні потраплю у будинок під яйком, то вважатиму програму-мінімум виконаною, але незле би і в барак при дорозі…

легко йдеться по своїх слідах… стоп. що це? 

       - собачка?! ні фіга собі песик! 

       - точно. то – кабан. але дивись, як він тут скочив! ото кабаню-у-ура! 

       - знову, і тут… слухай, напевно, він тут не один. 

       - та ні, то той самий, забігає наперед, щоб нас пошугати )

от і вицвіла табличка. знайомий правий поворот...

...премо вже пару годин, сонце згори пече, аж піт тече (ну прям літо тобі), сніг знизу холодить - краще б навпаки... хоч би підвіз хто, чи що…

о, таки повезло – добрі лісогуби не змогли відмовити. але завезли задалеко (і ваще дістали!), круглу ми минули і де ми тепер, точно не скаже ніхто.

       - а ви йдіть отут догори, а там маркування лісників має бути, потім по вирубці, справа, і там стежка мисливська, але її знайти треба…

ага, під снігом.

       - славко, йди з дівчатами

       - він у нас нежонатий

       - зате ми жонаті...

попетлявши лісом години зо три і познайомившись з цікавим способом лісницького маркування ми таки вибрели на вирубку. евріка! таня впізнала горб. воно! десь там на початку лісу, о-о-он у тих ялинках має бути стежка…

       - ді, може тут намет поставимо?

       - є така думка...

…барахтаємось  вже другу годину, боїмося ведмедів. сплять-то сплять, а як прокинуться?! а що, як ота велика кучугура – то барліг? а таня в неї палкою!..

6 вечора… темний ліс… десь і стежечка вже давно пропала… тєжко…

       - ді, як на рахунок намет десь тут поставити?

       - є така думка…

зовсім кепсько, якось майже безнадійно…

       - ді, давай вже ставити намет!!!

       - зараз, ще тільки он до того дерева пройдемось… о! поляна! давай сюди!

       -… то не та

       - як не та?! подивися добре!

       - та я дивлюся!

але  все одно на поляні воно приємніше намет ставити, ніж у чорному лісі, та й полянка така гарнюня, рівнесенька, от лише снігу по коліна… після 20 хв майже безрезультатного витоптування вкинули на сніг килимки, попадали на них і стали катулятися, втрамбовуючи таким чином сніг, весело )

чує моє серце: хата десь поряд...

Категорія: Мои файлы | Додав: mijmaliuk
Переглядів: 284 | Завантажень: 49 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 1
0
1 mijmaliuk  
сорі, що забрала звідси фото, їх можна побачити в файлі, який можна завантажити з сервера (див. вгорі).

Ім`я *:
Email *:
Код *: