Категорії каталогу

Форма входу



Логін:
Пароль:

Пошук

Головна » Файли » Мои файлы

Пішконя
[ ] 01.08.2013, 23:26

Рано-вранці у суботу Юра прихопив дружину Ілону, і вони заїхали за мною на своїй автівці. 
Їхали ми довго: дорога недалека, але жахлива, "ямковість" зашкалювала, місцями ям було більше, ніж самої дороги... Всю дорогу трясло і трясло, а гірські перевали наприкінці шляху мене доконали: у місці старту нашого походу, в урочищі Яворинка, я вилізла з машини бліда як поганка, ледве утримуючи всередині канапки з кавою. Але свіже цілюще гірське повітря доволі швидко привело мене до тями.

 
  
Озірце

Гарна проторена дорога, навіть стежкою якось не назвеш (ми такі називаємо "хайвей") вела нас угору, на хребет Пішконя. По дорозі надибали поворот на Озірце, недовго вагаючись, вирішили сходити, хоч часу у нас було не так уже й багато. Озірце виявилось звичайним гірським невеличким озером, яких по Карпатах доволі. А оскільки знаходиться воно не так уже й високо, там облаштовані місця для "відпочинку" (так і хочеться сказати: для "бухалова"), тож відповідно берег там стоптаний, сміття всіляке навколо і тд... Зате Ілона знайшла поляну з білими грибами!
 
  
Білий                                        Вихід на хребет

Так повільненько і гарненько, під*їдаючи чорниці, ми вийшли на хребет. І я одразу стала фанаткою Пішконі ). 
 
  
Попереду – Негровець

Перекусили, помилувались, потрохи пішли далі, і через кілька проміжних вершин і кілька десятків хвилин ми дійшли до найвищої точки хребта – вершини г. Негровець (1707 м). По дорозі нам трапилась отара кіз та овець з пастухом і собаками та невеличкий дощик. Трохи набурмосилось, але це лише на краще – легше йти вгору.

  
                                                                                                              Кози – то собаки з рогами ))
 
  
Вівці не мої - дуду-руду...                                                                  Помічник пастуха                   Хмариться-туманиться, дрібні дощі йдуть...

На самій вершині виглянуло сонце. На горизонті справа виглянула Красна, зліва – Горгани. Звісно, що ми посиділи на вершині, погода нам співала свою найкращу пісню! ) Рідко так везе у поході на погоду – ні холодно, ні жарко, легесенький вітерець, дрібний дощик пройшов боком, живописні хмари, кольорові гори...
 
  
На вершині Негровця
 
  

Внизу під Негровцем помітили маленьке озерце в долині. Траверснули гору Горб і пішли в сторону г. Барвінок, шукати місце для стоянки... 
 
  
                                                                                                              В долині – маленьке озерце (лівий нижній кут)
 
Це було довго, і трохи напряжно. Заходило сонце, сутеніло, пропала стежина, травами-травами, кедами, між камінням... (Я тут проводжу експеримент: чи зможу влітку ходити горами не в гірських черевиках – парять дуже...) А місце, яке пам*ятав Юра, все не знаходиться. Ми розсипались по схилу в радіусі кілометра, бродим... 
 
  
"Бархани" з джерелом           Хребет Красна                                                                                     Хребтик г. Барвінок, нам кудись вправо і униз...
 
Знайшла я нарешті маленький потічок, потім другий, знайшли і дрова, і місце для намету – не те, але підходяче. До темряви встигли і намет поставити, і вогонь розпалити. Приготували зупу зі знайденими білими грибами. Я скупнулась у потічку в неймовірно живописному місці. Зірки всіяли небо, було якось дуже добре ).
 
  
Юра у пошуках

Наступного ранку загальну побудку вчинила отара: 500 голів (так сказав пастух у чорному капелюсі) оточили наш маленький табір, бекали, мекали і дзвеніли дзвіночками. Двоє пастухів і три собаки ледве вправлялися з цим морем вовни, котре розсипалось по горам, куди очі бачуть. Пара коней автономно паслась над цим усім на верхотурі. Було спекотно вже з самого ранку, якось різко потепліло. Добре, що нам униз.
 
  
Потічок, наша вода!               Ранкова побудка
 
  

Спустились без проблем. Проходили через малинник, а стільки лісових суниць я ще ніде не зустрічала. Маршрут виявився майже зразково-показовим. У Колочаві заправились пивом і морозивом. Якийсь балакучий підвипивший абориген підвіз нас до точки нашого старту, де під деревом скучала Юрина автівка. 

  
Алея ) між потоками
 
Скупались у ріці, але освіжитись не дуже вдалося – навіть ріка була теплою. 
Дорога дорому була важкою – знову перевали, а ще спека, духота, відкриті вікна, шум, сонце пече, протяг не освіжає, і так майже 5 годин... Ця дорога в гори і назад забирає чи не половину часу, задоволення і набутого в горах здоров*я!
Категорія: Мои файлы | Додав: mijmaliuk
Переглядів: 408 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: