Пішли спочатку на Росохан, дорога туди відома і проста, що має і свої недоліки: багато "паломників". Ми от прийшли в обідню пору і не змогли скупатись наголяса через присутність людей.
 
Тож недовго думаючи, винесли свої наплічники троха вище, заникали в кущах і пішли вгору, тоді завернули вліво на райшток з метою дійти до ще одного озера (на одних картах бачила його з назвою Аршиця, на інших - Нивки). Райшток спочатку був дуже навіть симпатичним, трохи згодом вже не дуже, а десь за годину-півтори ми вибрели спочатку на лісовозну дорогу, а нею – на вирубку, де втратили стежку, бо пішли верхом (треба пройти вирубку низом і, підіймаючись вздовж лінії лісу, відшукати стежку). Десь із добрих півгодини ми гонили лісом, поки відшукали таки стежину, вже понад потоком. Внизу біля того потоку ми і зупинились: попити, відпочити і вирішити як жити далі... Враховуючи, що вже минула 18 год, і що ми без наплічників, а дні вже не такі довгі, і стемніє десь години за дві, а також те, що судячи з мапи, пройшли ми лише півдороги, дуже просто було винести рішення повертатись.
Наплічники наші були на місці, озеро вже без людей. Андрій радісно кинувся в його крижані води, я трохи похлюпалась на бережку і не наважилась зайти, а Рената і не збиралась, адже минула вже 20 год, вечоріло, темніло і холодніло... Ми "побудували хатку", розпалили вогонь і зажили на березі озера... Я вирішила ночувати на вулиці, хоча до самого ранку не була впевнена, що не забіжу в намет будь-якої хвилини, боягузка панімаєш! То русалки мені мерещились, то якась мілкота по спині пробігала... Але дотягнула до ранку, навіть трохи спала – незручно панімаєш забігати до сплячих людей серед ночі, та й ліни-и-иво. )
 
Наступного дня пішли на хребет Аршиці, вийшли на вершину Нивки. Я оглянула жереп і зробила висновок: не страшно. Але весною так весною... Посиділи на вершині від душі.
Вийшли на хребет Аршиці На фоні Ренати ) Менчелик - направо
Зліва на горизонті - Яйко Ілемське, справа - Слобушниця, Менчелин, Горган Ілем. Справа наліво - Грофа, Конюсяки та інші горганські вершини
На вершині Нивки, за нею - Менчелик і Нередів У лівому окулярі Ренати - Андрій, у правому - я )
Я хотіла ще на Менчелик збігати, але мене не підтримали, тож ми пішли донизу, знову на Росохан. Цього разу я вже метнулась одразу в озеро, від холоднющої води аж подих перехопило, серце завмерло! За мною Андрій, і якраз вчасно, встигли до приходу інших туристів, які правда не затримались, бо поспішали в Осмолоду на автобус о 17 год. Вони саме спустились від того озера, до якого ми вчора не дійшли...
Оскільки ми не дуже поспішали, бо мали власний транспорт, тож трохи зависли на озері. Сонце припікало, вода охолоджувала, смереки навколо, пташки співають... Ми так розлінились, що ледве змусили себе запрягтися в наплічники і піти звідти.
Перед дальньою дорогою додому скупалися ще в ріці, якраз пролетіло кілька крапель дощу - погода мінялась на очах...
Дорогу додому Ренаті прикрасило пиво, Андрію - кока-кола, а мене чорт смикнув купити Кагор, боротись із потенційною застудою, бо щось підморожувало трохи, думала, може перекупалась... Ну що сказати, свою функцію Кагор виконав: дорога була приємною, застуда мене не вхопила, але... було велике АЛЕ, тож все-таки не купляйте Кагор в Осмолоді, одеського в-ва! ))
|
