Категорії каталогу

Форма входу



Логін:
Пароль:

Пошук

Головна » Файли » Мои файлы

Свидовець
[ ] 10.08.2015, 11:25

3 липня

Стартували вранці з Квасів (~560 м н.р.м.). Приїхали сюди із Франика нічним дизелем. В очікуванні останнього бажаючі дрихли на лавках на пероні, решта тринділи і фоткали сплячих.

Зійшовши з траси, я звично повернула круто вправо, на полонину Браїлка, за мною ще частина команди, і вже встигли таки трохи піднятися, коли оце телефонує наш кеп, Роман, і каже: не туди, спускайтесь і йдіть прямо, нам на іншу полонину треба. З одного боку трохи облом, з іншого - прикольно піти незнайомим шляхом. Шлях, правда, я незабаром опізнала - доводилось і тут ходити.

Перший набір висоти, як то водиться, у мене не зафіксувався у пам'яті. Пригадую лише, що ми зупинялися перекусити і просто часто зупинялися. Зате коли ми набрали трохи висоту і в полі зору з'явилися Близниці - тут я уже потрапила у свою тарілку (стихію тобто).

Перший набір висоти завершено. Я головою і наплічником акурат затуляю полонину Браїлка.

На траверсі Малої Близниці сіли перепочити і випити кави (!), зустріли місцевого хлопця на коні. А потім був затяжний підйом на вершину, важкий і легкий водночас, важкий фізично, легкий для душі, бо ти в горах, ти на висоті, навколо неосяжний простір і птахи, і горизонт, і гори - куди не глянь.

 

Зліва на горизонті - Близниці. У нас coffee-pausa :)                         Підйом... Справа на горизонті - Мармароси

Спочатку нас зустріла менша сестра - просто Близниця (1872 м), а за нею і старша - Велика Близниця (1881 м). То найвища точка нашого походу. Далі - халява! :)

 

На вершині Великої Близниці

Озеро Івор унизу, зліва - Жандарми, далі у долині - Драгобрат

По хребту йти набагато легше і приємніше, і видно далі - одне задоволення! Внизу під Близницями синіють очі - озеро Івор. Але нам треба до іншого озера.

Хребет Свидовець

Додибали до Драгобрата (гірськолижний курорт) і... вирішили ставати тут, озеро Ворожеска переноситься на завтра.

Драгобрат, гірськолижний витяг

Говерла й Петрос у "піжамках"

Розбили стоянку на тому ж місці, що я зупинялася рік тому. Було класно, гарний захід сонця, місяць зійшов між Говерлою й Петросом, а наступного ранку сонце - між Синяком та Хом'яком.

 

4 липня

Спалося мені не дуже, вгораздило взяти літній спальник, із економії ваги, тож мерзла. Тому встала о 4 ранку, про що не шкодую - воно того вартувало, бачити як настає ранок у горах.

 

Говерла й Петрос вранці                                                               Скоро світанок

 
Наш табір о 4 ранку                                                                        Сонце сходить між Синяком та Хом'яком

 

Ностальгія по лижам

 

Маленька веселка над наметом                                                        Пухнасті квіти

 

Коли я завершила ранкові двогодинні блукання й фотосесію і залізла у вже прогрітий сонцем намет, почала прокидатися моя команда.

 

Після сніданку всі бадьоро потопали траверсувати гору Стіг (1704 м), там є два джерела, але цього року вони якісь слабенькі. Зате у нас було із собою пиво! Пиво й шоколадка - то високий тон, запатентовано у студентські роки. А гора Стіг давно вже мене дразнить - все ніяк не виберусь сюди взимку, випробувати новий гірськолижний витяг.

Поки ми потягували пиво й цідили воду у пляшки, повз нас проїжджали тарадайки з туристами на озеро Догяска. Ми туди не підемо, принаймні не сьогодні. Сьогодні у нас в планах таки дійти до Ворожески (1460 м).

 

Сніжний "язик"                                        Ворожеські озера

Хребтом йти неважко, тож ми доволі швидко дійшли до місця спуску. Спуск тут знатний, давно так не спускалась, аж сподобалось - доводилося триматися за все підряд, іноді заземлятися на п'яту точку. А внизу - озеро! І коні!

 

Ворожеска - вершина й більше озеро

 

 

Коні на Ворожесці

Довго вирішували, де саме розбити табір. Вибрали місце, звідки видно обидва озера, і сніжник, ну і все решта: коні там, туристи, вівці, собаки...

Я ризикнула залізти в озеро, те, що побільше, і дарма - згодом виявилося, що менше тепліше. Мене навіть трохи знобило після купання, тож вночі очікувано знову підмерзла. Зате бачила в озері тритонів і навіть торкалася їх.

 

Ворожеські озеранад більшим - вівці на сніжнику                       Отара над меншим озером

 

Купання нечервоного коня :)                                                           Лоша розважається

Проходили вівці неподалік, і до нас прибилось дві собаки, помічники чабанів. Ганяли коней від нашого табору, заробляли на харчі. Одна згодом побігла доганяти отару, а інша залишилась - нагла симпатична морда, постійно вимагала їсти. Потім з'явився ще один пес, теж отаборився у нас, худий аж ребра стирчать, але вихований - не просив, чемно чекав, доки щось перепаде, чим викликав у мене симпатію. Він, мабуть, то відчув і вночі спав біля мого намету, притулившись до наплічника - оберігав.

 

Наш табір і приблудні собаки

Мій охоронець вдосвіта

На ніч були оповідки про всілякі жахіття, місце сприяло - кажуть, що тут ще довго після хрещення Русі процвітало язичництво і все таке... Але вночі русалки нас не турбували, взагалі ніхто, аж образливо.

 

5 липня

Ще з вечора ми періодично поглядали на гору, яку нам доведеться штурмувати вранці, щоб піднятися назад на хребет.

 

Таборові будні                                                                                                                   Нам туди, угору...

Підйом не обманув наших очікувань - підбадьорив як слід. Далі вже дорога йде хребтом і трохи вниз до Догяски (1577 м) - місця паломництва "матрасів".

 

Погляд з підйому на Ворожеску                    Купання в Догясці

Я багато разів бачила те озеро з різних боків, але не спускалася жодного. І от я тут, навіть скупалась. Навколо "люди, коні і медведі", звучить шансон - звична ситуація. Але то були іще цвіточки... тільки ми про це поки що не знали, і злегка обурювалися, передчуваючи ночівлю у тихому місці, на березі безлюдного або майже, озера Апшинець.

 

Внизу - о. Догяска

З озера Догяска піднялися на однойменну вершину Догяска (1761 м). Там стояв великий джип, дві антени і пілікала морзянка... Вітром трохи зносило, і ми не затримались, пішли далі на вершину Геришаски (1762), звідки вже спустились на хребет і - до Апшинця (1487 м).

 

Пілікала морзянка...

Спуск був цілком, трохи тренування для колін. Тут тобі ні коней, ні овець, одна банда з наметами на березі озера, потічок, гори і тишина... Ми були щасливі, принаймні я. Про Апшинець у мене різні спогади, доводилось тут ночувати не раз, але попри пригоди із загубленими наметами, спальниками та ночівлею серед снігу і льоду, спогади лише позитивні. Цей раз обіцяв перевершити всі попередні, і перевершив, та так, що бракує слів, нормальних...

Але спочатку все було більш, ніж добре. Поставили намети, втішились, частина команди пішли на полонину по сир і молоко, решта валяли дурня. Купались, розводили вогонь, частувались.

 

Не місце - а мрія! Стоянка на Апшинці                                            о. Апшинець 

 

Аж тут намалювалась пара-трійка квадрациклів, і давай оскверняти своїм духом і децибелами навколишню тишу й красу. Я трохи обалділа і вже хотіла було розстроїтись, але хлопаки скупались та й поїхали собі. Тут повернувся наш десант з новими припасами, якраз вечоріло, і от-от мало стати зовсім класно.

 

Осквернителі 3-го рівня

Та раптом знову почулося ревіння, і на горизонті намалювався джип. Не довго думаючи, спустився прямо між нашими наметами (мій мало не задів, навіть обхляпав!) і виліз трохи вгору. Ми оторопіли, втратили дар мови, очі зробилися квадратні. Але то був лише початок. З інтервалами у кілька хвилин приїхало іще 4 штуки, і всі тим же фарватером, попри мій намет... Я почала матюкатись і сильно сердитись - у мене реально був шок, добре що атак серця не дістала. Так споганити краєвид, озеро, повітря, настрій  і взагалі всю ситуацію!..

Далі все розгорнулося за очікуваною схемою: голосний "галімий" музон, намети, "паляна", шум і гамір - господарі краю йпрст. Коли зазвучали "Бєлиє рози", я мусила піти провітритись, бо... таки капець!

 

Моя заспокійлива прогулянка

Трохи погуляла, провела сонце, запеленгувала іще дві банди по надцять чоловік, що валили сюди на озеро, і зрозуміла, що мене (і Апшинець) спіткала лиха година - реабілітація буде просто необхідна, так спаскудити мені враження від улюбленого озера! Нічого, прийду сюди якось восени чи навесні - може вдасться поправити ситуацію.

Решта вечора пройшла якось сумбурно, пригадую, що лягали вже далеко за північ. А сусіди вже під ранок, коли я зазвичай встаю у горах. Час від часу між музоном і горланням пісень вони підбігали до наших наметів з метою задіяти нас у процес (волаючи "Тернопіль, вставай!")...

 

6 липня

Наступного ранку у всіх було бажання пошвидше звідси піти, тож ми лише попили чаю-кави і догори, на Татаруку (1707 м).

 

 

Апшинець вранці.

Ми і джипи - справа.

Нарциси цього року під Татарукою не цвіли, а може вже відцвіли, все ж на місяць пізніше йдемо. З Татаруки спустились на полонину Ріпта Апшинецька, нарешті поїли. Пастухів на полонині чомусь цього разу не було...

З Ріпти за годину були біля витоків ріки Чорна Тиса (1240 м). Там потусувались трохи і вниз, до однойменно села. До села Чорна Тиса дійти в нас у планах на сьогодні не було, лише знайти класне місце для стоянки.

Біля витоку Чорної Тиси

Після деяких суперечок зупинилась на поляні біля закинутої турбази, більша частина команди - у будиночку лісника, двоє - у наметі неподалік. До наших послуг була альтанка, місце для ватри, іще й з дровами.

Будиночок двоповерховий, перший поверх запущений, а на другому - дуже симпатична кімнатка, за карпатськими мірками - три зірки. Іще й з гарненькою домашньою тваринкою (соня, котру ми називали білкою), яка, щоправда, заважала вночі спати.

 

У будинку лісника                                    Наші "апартаменти"

 

На фоні турбази                                       Сонька

Того ж дня я бачила велику гадюку, Юра - кабана, а вночі я іще бачила зайця прямо перед дверима на полянці - цілий звіринець.

Це був вечір перед Купальською ніччю, тож були якісь неясні підсвідомі очікування. І не дарма.

Не встигли ми з Ірою освоїтись у будиночку, як прибігли хлопці і сказали, що сюди о 2 ночі повернуться місцеві зі свята Купала, тож треба виселятися. Ми давай збиратися, навіть думка не закралася, що то розвод. А то був він. Добре, що хлопці вчасно спинили процес, бо ми були б дуже сердиті. Але то була лише перша частина...

Весь вечір пройшов за жартами про хлопців у наметі і великого злого кабана, що засів у кущах неподалік, і планами серед ночі похрюкати їм біля намету. І от над ранок, коли ми з Ірою щойно задрімали після намагань вгомонити білку-соню, заходять наші наметові і кажуть, що тут місцеві прийшли, треба виселятися. Я роблю вигляд, що не чую, і реально не можу поворухнутись навіть - так мало спала всі ночі у поході, мерзла, а тут так класно, тепло... Навіть не в стані думати, оцінити - розвод чи ні. Одним словом - ігнорю. І тут заходять місцеві - два реально місцевих хлопаки і теж розповідають щось про те, що треба звільнити будинок. Після ультимативної заяви про 20 хв я таки встаю. Навіть не пам'ятаю, хто спалив, що то таки знову розвод. У мене не було ні фізичних, ні душевних сил седитись чи дивуватись - я заснула знову.

А наші хлопці з намету, виявляється, вже зі самого ранку погостилися з місцевими і вирішили утнути таку штуку. Мушу зізнатися, що мені навіть сподобалося - люблю жарти, головне, щоб в міру.

 

7 липня

Наступний ранок був дуже спекотним. Я скупалась в річці, помогло не надовго. 

 

Ще з вечора мріяла про таке ранкове кавування

Після сніданку пішли у Чорну Тису, а там - пиво, морозиво, сємки, вадяра, дєвкі, патєфон, йой, щось не туди занесло...

А далі добирання - то завжди сама марудна і нецікава частина походу. Особливо у вихідні та святкові дні. А то ж цілого Івана Хрестителя! Тож було святково, людно і душно... І пригадувалась холодна вода гірських рік...

Категорія: Мои файлы | Додав: mijmaliuk
Переглядів: 236 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: