Приятелька по горам Ірина зібралася до Польщі у подорож, заодно і гори хотіла побачити місцеві, запросила всіх бажаючих до компанії. Я таку нагоду не могла пропустити. :)

Тож після інтенсивної переписки у ФБ і не менш інтенсивного моніторингу метеопрогнозів і т.п. ми вибрали дати 8-10 вересня для знайомства із Татрами. Програму запропонувала Іра, оскільки заздалегідь вже трохи ознайомилась із питанням. Я радісно погодилась. Почнемо із самого-самого, а там вже як піде...

Зустрілись у Кракові. Скористались "Бла-бла-каром" для переїзду у Закопане. То був наш перший досвід і в цьому питанні. В загальному задоволені, хоча є і свої плюси-мінуси, як і в будь-чому зрештою. Планую користуватись "Бла-бла-кар" і надалі.

Дорога в Закопане

Ч. 1 - Морське Око і Риси

Із Закопаного на стоянку до Морського Ока (озеро у Польських Татрах, визнане одним із п'яти найгарніших у світі) їздять маршрутки, по 10 злотих з носа. Туди ми прибули вже у сутінках. Потоптались перед зачиненою касою (за вхід треба платити). Якийсь водій сказав нам, мов, чого стоїте, ідіть - хто після 7-ї вечора, тому безкоштовно. ) Тож ми перевдягнулись і пішли. Разом з іще парою десятків таких припізнілих туристів. До Морського Ока іще з 10 км топати, широкою і якісною асфальтовою дорогою.

Назустріч нам нескінченим потоком ішли люди з ліхтариками, повертались з озера, ціле паломництво тобі... У темряві ті маячки ліхтариків були як великі яскраві зорі.

Ми все йшли і йшли, доволі швидко, до речі, а озера все нема і нема. Навколо ніц не видно, чим ближче до мети - тим менше ліхтариків, останні 1-2 км йшли уже практично самі. Нарешті побачили притулок - схронісько по-місцевому. Як виявилось - старий. На Морському Оці є два схроніська - старе й нове. Звідти нас послали до нового на рецепцію.

На рецепції нікого не виявилось. Табличка на дверях повідомляла, що працюють вони до 21 год, котра уже давно минула. Але нам сказали, що хтось прийде. Тож ми сиділи у теплому і гарному приміщенні на лавці і чекали. Ми були уже задоволені, неважливо, що буде далі. )

У їдальні сиділа ще якась кількість людей. Як виявилося згодом, чекали вони того ж самого - заночувати. Тут мені пригадалася стара приказка, яка ще ніколи так щільно не пасувала до ситуації, як цього разу - "Вуйку, дайти пити, бо так їсти хочеться, що переночувати ніде!". То було про нас цілком. Хотілося їсти-пити, ну і десь спальники постелити.

Схронісько біля Морського Ока

Нарешті прийшов строгий хлопака, взяв гроші, видав папірець, і ми потопали до решти у їдальню - місць у "номерах" вже звісно не було, тож нашою спальнею була підлога на веранді їдальні. Але гроші беруть як за нормальне койкомісце - 39 злотих або 10 євро!

Коли всі заплатили, строгий фацет дав добро на розсування столів зі стільцями і вмощування на підлозі, кому де вдасться. Всі ломанулися носити і моститися, а ми якраз запарили чай. Тож поки люд снував туди-сюди і навколо, ми флегматично пили свій чай і жували, що мали. Добре, хоч встигли взяти вжонтек (окріп). Бо двері у решту будинку фацет зачинив на ключ - і хто не втиг, той і... молодець навпаки. А такі були. Прийшли, потусили на веранді, місця не знайшли, пішли на вулицю, а там дубак і вітер сильний. Потім я бачила їх у коридорі, під туалетом, душем і де прийдеться... Сподіваюся, що хоч із них грошей не брали.

Ми ж влаштувалися прекрасно, осібно між столами, ще й так, що місяць в очі не світив. Спали доволі стерпно, але мало. Ми думали встати опів на шосту ранку, щоб пошвидше вийти. Але народ почав збиратися іще перед п'ятою, тож і ми уже почали рухатись.

Їсти так рано не хотілось, тож ми зібралися, дочекались 6-ї ранку, коли відчиняють схронісько, здали наплічники у камеру схову, і вперед...

Озеро Морське Око (1395 м над рівнем моря)

Трохи пофоткали ранок, і о 6.30 вирушили по маршруту. Обійшли Морське Око, піднялись до Чорного Ставу, обійшли і його. 

Підйом від Морського Ока до Чорного Ставу                              Справа внизу видно схронісько

Останні "сходинки" до Чорного Ставу під Рисами                      Вода Чорного Ставу

Морське Око залишилось унизу                                                   Озеро Чорний Став під Рисами (1580 м н. р. м.)

Вдалині видно нашу стежку догори

Перед подальшим крутим підйомом на Риси* поснідали на моріжку на березі ставу, на холодному вітрі, одразу ж замерзли і бадьоро рушили вгору.

*Риси - гора в Карпатах, у Високих Татрах. Знаходиться на польсько-словацькому кордоні. Має три вершини: найбільша з яких займає центральне місце на території Словаччини - 2503 м, північна вершина є найвищою точкою Польщі - 2499 м, третя вершина також лежить на території Словаччини - 2473 м.

А чим вище, тим ставало якось... не знаходжу слова. Якось вперто, наполегливо, місцями на автоматі, місцями через силу, але про навколишні красоти не забувалось ні на хвилину. Як і ні хвилини не сумнівались, що дійдемо, хоча над головами клубочився туман і мряка, і надії на те, що розпогодиться, було мало.

Під нами Чорний Став і Морське Око

Все вище і вище

Нарешті дійшли до обіцяних ланцюгів. Можна було в принципі обійтися і без них. Але пам'ятаючи, що тиждень тому тут розбився чоловік, все ж таки трохи трималися. Та й місцями вони дійсно потрібні, особливо, коли слизько і сильний вітер.

Останні пару сотень метрів уже йшли в "молоці", вітер шманав, було дійсно холодно. Велосипедні рукавиці мені врятували пару разів руки від ударів, але голі пальці уже скрючило від холоду. Іра мала лижні рукавиці, і вони нагорі були дуже доречні.

Якось нутром відчула, що вершина вже близько. Останній ривок, і ми там. Людей море, всі замерзлі і радісні, як під кайфом! ) Швиденько зробили фото, трохи повагались і ще махнули на словацьку вершину, там людей було суттєво менше. Ми згадали про прапор, що привезла Іра, і вирішили розгорнути, не дарма ж сюди винесли!

Дві вершини Рисів

А потім почалося... Зуби вже клацають, вітер буквально збиває з ніг. Я просто побігла донизу, наскільки це було можливо по тому камінню. Вирішила, що трохи нижче, там, де вітер слабший, почекаю Іру. А вітер все сильніший. Це був перший дзвіночок. Помінявся, думаю, чи що? Бо мав трохи вщухнути. На автоматі біжу далі. Пориви стали такі сильні, що на ногах не встояти. Я побачила, що люди присідають, і давай теж. Так, присідаючи щопару хвилин, спустилась до якогось спокійнішого закамарку і сіла чекати Ірину. А її все немає. Змерзла. Щось не те - думаю. Але холод жене далі, побігла ще нижче. Де ж ланци? - вже давно мали бути! То другий дзвінок. Сумніви вже закралися. Йду повільніше. Бачу високі тури (насипи з каміння). Їх точно не було. І туман якийсь уже надто густий. Ловлю якогось чоловіка, питаю, чи вірно йду до Морського Ока. Він каже - ні, йдете до словаків! Йпрст... А вже ж спустилась добряче!

Збираю себе докупи, зціплюю зуби - і назад, у холод вершин. Намагаюся думати лише про мету, хоча підступно закрадається злість на себе - як так, від холоду "думалка" перебої дала чи що? як можна було так помилитися? адже одразу було видно, що щось не те, навіть в цьому тумані! От буває у мене так - любить мене Блуд.

Якось доволі бадьоро, як на обставини, видряпалася назад на польську вершину, і вже звідти пішла куди треба. Ломанулась униз іще швидше, ніж попереднього разу, бо ж іще Іру треба знайти. ЇЇ я невдовзі побачила, якраз за спробою мені подзвонити. Вона теж трохи блуканула, але оговталась раніше, ніж я. Тож все закінчилося добре, навіть цікаво вийшло.

Униз

Вітер на польській стороні дійсно був суттєво слабший, але туман вже сповз нижче, тож не розпогодилось, а навпаки. По дорозі назад ми завертали у всі живописні місця, які ігнорували на підйомі. На березі Чорного Ставу трохи поскубли чорниць, але якось швидко допетрали, що то напевно заборонено, бо ніхто, окрім нас, не їсть. Увечері довідались, що так і є.

Прощання із Чорним Ставом, дуже нам сподобався, водичку ту хотілося просто їсти :)

Морське Око на зворотньому шляху обійшли з іншої сторони, заодно водоспади оглянули. Коли підійшли до схроніська, то трохи оторопіли - там було СТІЛЬКИ людей! Ми трохи розгубилися - куди ж подітися? Хочеться поїсти, відпочити, і у планах було ще піти на П'ять Ставів Польських. А тут нема де яблуку впасти.

Повернення на Морське Око через водоспади

Поки забрали наплічники зі схову, звільнився стіл на вулиці, люди потрохи почали розходитись. Тож ми поїли на вулиці, бігали двічі по вжонтек, черга по 20 чоловік, але нічого - воно того варте. Тільки довго на вулиці не посидиш у таку погоду. А ще нас налякали, що до П'яти Ставів йти 5 годин, хоча на вказівнику було дві "з копійками". Ми засумнівалися, а зважаючи на втомлені ноги і те, що уже минула 5-а вечора, вирішили залишитися на ніч тут - і правильно зробили. По-перше, нам дісталися нормальні місця у старому схроніську, а по-друге, нам розповів хлопець з Волині, що минулої ночі у схроніську на П'яти Ставах ночували навіть на сходах.

Тут ми спали на підлозі минулої ночі

Дуже приставучий птах, і наглий як наші голуби

Отже, після години черги на рецепції, ми стали власниками папірця, на якому були вказані наші місця і номер кімнати - йєс! Ми радісно потопали до своєї кімнати, хай вона більше нагадувала колибу в наших горах, а не номер в готелі, але тут це було розкішшю. А гаряча батарея взагалі здивувала. Довелося вночі ще й вікно відкривати, бо жарко, 16 душ все-таки в одній кімнаті.

Нове схронісько

Старе схронісько (початок 20 ст.)

Перед сном прогулялись іще біля озера, набрали води у потічку, познайомились з качками. )

Ч. 2 - Долина П'яти Ставів Польських

О 4-й ранку проловина тих надцяти душ зірвалась і почала шарудіти, збиратись. То тривало мінімум півгодини, після чого іще півгодини не мож було заснути. А потім лише заснула, як заспівав і наш будильник. Ми вирішили встати вдосвіта і таки піти на Стави, розрахували, що маємо встигнути.

Так і зробили. Стежка туди дуже живописна і не дуже складна, у порівнянні з підйомом на Риси - то взагалі прогулянка. Тільки наплічник заважав підбігати. ) Я дуже тішуся, що ми зважились туди піти - не побачити таке було би втратою.

Старе схронісько вранці

Залишаємо позаду Морське Око

Долина П'яти Ставів Польських

Тепер униз

Схронісько там менше, але симпатичне, атмосфера якась більш домашня.

На П'яти Ставах було іще холодніше - 7 градусів тепла і холодний вітер. Тому ми не довго встидалися - забрели всередину схроніська, примостилися біля людей, де було трохи місця, і почали снідати. Спокійно поїсти нам не дали. Працівники вирішили, що час прибирати і виставили (культурно, але наполегливо) всіх на вулицю.

Схронісько на П'яти Ставах

Там нарід підмерзав як і ми, але примудрявся масово цмулити пиво - на тому холоді, зранку!.. Оце втривалість. Доснідавши, ми повернулись у схронісько, де нарешті завершилось прибирання, трохи ще потовклися-потусувались, розжилися сувенірами, і вже пора було й честь знати.

Там просто відпадні вхідні двері!

Нам - униз, у ту долину ріки

Конструкція для доставки з долини у схронісько всілякого "потребу" (Рутине слово :))

Дорога і далі була неймовірною, просто казковою. На жаль, ми не встигали оглянути всі красоти, бо трохи поспішали. Але і просто йти вже було задоволенням. Десь через 2 годинки ми вибрались на той асфальт, який півтори доби тому міряли ногами вночі, десь посередині, але вже ближче до стоянки. Побачили ті підводи, про які читали, що підвозять людей до Морського Ока. Побачили водоспад А. Міцкевича, шум котрого чули вночі, - вражаючий.

Лісова дорога

Водоспад Міцкевича                Вози для тих, у кого болять нозі

Далі нам трохи повезло - не встигли дійти до поляни з маршрутками (Поляна Бялковська, якщо я вірно пригадую), як сіли у маршрутку. В Закопаному підійшли до станції, а автобус на Краків уже стоїть. А далі везіння закінчилось.

Ч. 3 - Вечірній Краків

До Кракова ми повзли у корках довго й нудно. А там якось швидко стемніло. Ми пішли перекусити, а звідти через центр пішкарусом до місця, де нас мала підібрати машина до Львова (Бла-бла-кар).

На цій вулиці ми їли помідорову зупу

Таких карет тут іще більше, ніж у Львові

                                                   Іра прокладає маршрут до місця зустрічі з водієм ББКар                  Маріацький костел

Суконні ряди (Сукенніце, родом із Середніх віків)                          Центральна площа Ринок

Флоріанська брама (єдині збережені мури із Середньовіччя)

І тут коні причаїлись )                                                                   Драматичний театр                                        

І тут почалося саме сумне. Доволі швидко ми зрозуміли, що пішки ми не втсигаємо, та й сил так далеко йти уже немає. Ніхто не міг нам сказати, як туди доїхати. Водій авто з ББКару сказав, що сам затримується і забере нас з тої зупинки, де ми є. Ми зраділи, але рано. В деталі не хочеться вдаватись, але ми просиділи на зупинці з 21 до 24 год, втомлені і нещасні. Добре, що хоч той водій таки приїхав, бо іноді здавалося, що цього вже не буде ніколи. Взагалі, стан був якийсь ірреальний - кілька ночей недосипу і неабияке фізичне навантаження, а також, звісно, море яскравих вражень, давалися взнаки.

У Львові були вранці, але сила інерції ще тримала трохи ТАМ.

Фото мої та Ірини.