Цього року я вирішила поїхати на фестиваль усім сімейством, підбили також Ліона з Вікою на цю авантюру. Правда, вони приєднались до нас трохи пізніше.
А ми в суботу вранці "мукачівкою" доїхали до Стрия, звідти автобусом на Сопіт доїхали до Підгородців і далі 5 км пішака до Урича... Рута доволі мужньо перенесла випробовування з добирання, за це їй обіцяно було "медаль" у вигляді якогось презента ).
60 грн. з носа за пару днів фестивалю (діти до 7 р. безкоштовно), 30 грн. за місце для намету – і ти щасливий власник паперового браслету-пропуску на зап*ясті, а також мішка дрів для ватри. Ми швиденько затаборились і пішли фестивалити, устигли акурат на урочисте відкриття.
Далі все якось пішло хаотично. Олег постійно десь пропадав, утікаючи від промов, таким чином пропустивши, на мій погляд, усе найцікавіше, а саме – лицарські бої.
Зате ми з Рутою усе бачили: бугурт (стінка на стінку), змагання за прапор, денний штурм фортеці.
Трішки подивились виставу скоморохів, а також середньовічні танці. Під час останніх у мене почала боліти голова, не то від спеки, не то від дуже потужного звуку колонок. Рута вже давно перебувала між світами – спати вона звісно відмовлялась (яке тут спання, коли лицарі мотузять один одного!), але фізіологія брала своє. Тож я таки заманила її в намет, де Рута розповіла татові казочку, і вони заснули...
Деякий час я не знала, де подітись від головного болю і спеки, потім знайшла трохи тіні. Аж тут нарешті з*явились Ліон з Вікою, і майже одразу прокинулись Олег з Рутою. Ліон і Віка привітали мене з минулим ДН текілою з лимоном. На якийсь час це притупило головний біль, і ми після перекусу подалися знову на фестиваль.
На вході разом з браслетами нам з Олегом видали папірці із запрошенням спробувати себе в ролі татарських воїнів (ім*я мого персонажа Алп, що означає сміливий, Олегового – Зехеб, що означає золото). Олег не зацікавився, а от Рута дуже навіть )). Вона взагалі найбільше цікавилась лицарями і турнірами. Тож ми з нею пішли до вказаного місця найматись у татари ). Там виявилось, що приймають лише чоловіків від 15 років, тож ми "у прольоті". Рута трохи всплакнула, але втішилась ліпниною з глини, а також малюванням.
"Під орлами" (див. вгорі між деревами) Ковбаски ням-ням Натхненна ліпнина
Маляр Рута в кам*яній норі )
Віка з Рутою побули трохи малярами, оскільки Віці дали таке запрошення на вході. Ліонові дали роль руського воїна Любомира, але він затятий пацифіст ). Іще ми з Рутою покатались на коні (ми давно на них позирали і довго вибирали )) – яке то фантастичне відчуття!.. Потім ми відвідали нарешті Камінь, тобто власне Урицькі скелі, де колись була фортеця.
Вигляд на поляну фестивалю з Каменю Вигляд на камінь зі стежкии до джерела
Вечоріло. Людей усе прибувало. Далі у програмі був лицарський турнір на конях.
З галкою на щиті – жінка
Після турніру публіку розігрів гурт Йорий Клоц – такий собі етнічно-налаштований трохи-панк. Це виявилось нестерпним для моєї голови. За більш сприятливих обставин я би може й потішилась і потанцювала, але тут голова розривалась від болю, тож я пішла прогулятисмь у наметове містечко і прихопити теплі речі. Якость раптово дуже схолодніло, тільки закотилося сонце, як бац – сирий дубак.
Незважаючи на те, що я вже ледве рухалась (і це ж треба було саме сьогодні їй так розболітися!), на вечірній штурм фортеці я все ж залишилась, хоча через величезну кількість глядачів майже ніц не бачила. Вдень людей було мало, а ввечері звідкись налетіла ціла хмара. Після штурму ще виступав білоруський гурт з волинками, який я дуже хотіла послухати, але нажаль фізично не могла. Трохи чути було і в наметі ).
Фортеця, яку штурмують Таран на підході до воріт
І от Рута вже у своєму спальничку, Ліон також. Ми з Олегом, Вікою і головним болем (Олег теж жалівся на нього) вирішуємо ще випити чаю. Поряд нетвереза компанія горлає пісні, але то ще були цвіточки...
Після чаю мені вдалося забутись у сні, але дуже ненадовго... навіть пригадувати то не хочеться... кажучи коротко, п*яні рагулі зі Стрия горлали всю ніч, і не те щоб матюкались, матами вони розмовляли, причому так голосно, що аж вуха закладало. Сиділи прямо у нас за головою поряд з ватрою, котру ми вважали "нашою" (намети там стояли так густо, що подітися кудись одні від одних було складно), і не затихали ні на хвилину, нон-стопом до ранку і навіть обіду... Спати в таких умовах було неможливо, прохання звісно на них не діяли (таке собі п*яне нагле стадо). Отак нам не повезло з сусідами. Урок на майбутнє: краще переселитися, хоча б і пізно ввечері, ніж отакє!
Вранці з півоберта стало спекотно, і після сніданку ми пішли занурюватись у потік. Потім ліниво валялись до обіду, і таки змусили себе піти погуляти, тим більше, що була мета, ще з пореднього приїзду – Гострий камінь. Учора він знову поманив нас зі скель, такі собі кам*яні пальчики ).
Воїн (вгорі зліва видно обличчя воїна) Кам*яний сторож
Один із пальчиків на Гострому камені Вигляд на Камінь з Гострого каменя
Рута назвала це хвильками )
Підйом туди легкий і не напряжний, краєвид чудовий, і самі скелі також. Треба ще буде сходити, бо цього разу ми трішки поспішали повернутись – наше сімейство мало встигнути на потяг у Сколе. Устигли ще трохи помалювати, подивитися лицарські поєдинки і навіть пообідати. На потяг також устигли, хоча дуже хотілося залишитись з Ліоном та Вікою, котрі підвезли нас на Сколівський вокзал, а самі поїхали ще відпочивати у Сколе.
Радість перемоги
Вуличні музики Маленька денна сова приглядає за товаром )
На горизонті – "пальчики" Гострого каменя Так колись виглядала фортеця Тустань на Камені (Урицькі скелі)
Олег сказав, що більше не поїде ), вже не знаю, що саме спричинило таке рішення: чи то спека, чи рагулі зі Стрия )), чи байдужість до середньовіччя... Я натомість наступного року хочу поїхати знову, вже озброєна потрібним досвідом та інформацією ;).
Наостанок відео, моє і не моє.
| 
