Придбали квиточки (15 грн.), у вартість яких входить і візит у Музей, двома км нижче, в селі Урич (не доїжджаючи до фортеці). Але ми звісно одразу полізли на камінюки. Маю я слабість до всякого каменяччя - ніц з тим не поробиш ).
А каміняччя тут не просте, а такє, як на Скелях Довбуша: що не камінюка - то звірюка, чи обличчя якесь, а то й ціла постать, або парочки, що цілуються, чи цілі групи гм... не цілуються. ))
З фортеці видно село Урич і не тільки ).
Є там печера з місцем для багаття і лавкою, якраз для йогіна!
Під основним масивом Каменю (наскільки я зрозуміла - це назва скель, на яких була розташована фортеця) є Княжа криниця - колодязь глибиною 30-40 м (на фото зліва - Віка вираховує глибину ;)). Як вони його тут видовбали, в камені..? Висота самих Урицьких скель - 83 м.
Коли все вже було облазено, обфоткано, обнюхано і обмацано, ми вирішили, що час перекусити. Можна навіть сказати - нарешті вмовили Ліона, що уже час "пити херші"! ;))
Унизу під фортецею дуже доречно є джерело (навіть два: потипу мертва і жива вода ;)), а поряд із ним іще доречніше ціле міні-містечко для пікніків, з колибами, мангалами, смітниками і навіть клозетом потипу Ме і Жо.
Ми трохи поперебирали і "оселилися" в колибі "Вежа", якщо я вірно пам*ятаю, бо всіляке може бути: і пам*ять вже не та, і час пройшов і... таке )) Місце нам сподобалось тим, що було досить чисте, і звідтам було видко "фортецю" (тобто скелі, на яких вона колись була).
Після обіду довелося проводжати додому Христину, котрій на превеликий жаль завтра треба було йти до праці.
Поки Ліон відвозив доньку до автобуса, ми з Вікою часу не гаяли: знайшли місце для стоянки, поставили намет, розпалили вогонь, відкоркували вино, посмажили ковбаски, одним словом - потрудились не по-дєцки ).
А тоді мені заманулося провести сонце на скелях, вірніше заманулося мені вже давно, але тут я раптом це пригадала, коли стало темніти... І ми в темпі вальсу ломанулися вгору, перелазячи паркани і знаки заборони проходу - ну сорі, не встигали ми! До речі, таки не встигли - сонце вже сіло, але все одно було класно, з*явилась навіть думка заночувати у печері на скелях, яка, правда, пізніше доволі швидко вивітрилась нам із голови за смачною вечерею.
Коли ми були наверху, подзвонив Ліон, що він уже повернувся.
Знову розпалили вогонь і смажили ковбаски, кількість випитого в анали історії вносити не будемо... До того ж я просперечалась Ліону коньяк з цукорками, щось там стосовно місяця )...
Вранці був дощ, далі погода постійно мінялась від дощових хмар до сонця.
Ми ризикнули зробити ще вилазку на сусідні скелі, нажаль призабула точну назву, можливо Жолоб. І не пошкодували: звідти мали гарний вигляд на скелі фортеці, і взагалі гарний вигляд, та й розімнутися було не зайвим.
  
 
Покидаючи Урич таки відвідали Музей: там був гарний макет відтвореної фортеці і дядечко, обізнаний з усіма деталями історії і реконструкції цього місця, готовий поділитися своїми знаннями. Маю парочку посилань для зацікавлених: http://tustan.ua/, http://www.castles.com.ua/?id=21. Проте мушу сказати, що написане тут дещо відрізняється від почутого мною в музеї... І щось до працівника музею у мене більше довіри ).
Жаль, що не було змоги сходити ще на Гострий камінь - кажуть, звідти найкращий вигляд на Тустань. Отже, наступного разу!
|
