| Спочатку подалися до Трускавця, де було рекомендоване для відпочинку озеро. Озеро виявилося каламутним ставком із платним входом і... і навіть не маю, що додати. Коротко кажучи – не рекомендую! Принаймі, їхати туди спецом зі Львова, поблизу якого знайдеться кілька водойм не гірших, а то і кращих.
Ліричний відступ: От хоч би кар*єр у Ясниськах – як на мене, альтернативи йому просто немає, тільки б сміття прибрати... Ми серед тижня, у саму спеку, там якраз побували.
На кар*єрі Запуск повітряного змія
Отже, пробули ми у тій калабані біля Трускавця до обіду (навіть фото не маю – ну не було достойних кадрів ))). А як стало збиратися на дощ, поїхали на Східницю (там дощ уже нарешті пішов) і звідти на Тустань. Рута заснула перед самими скелями, і поки наша команда розбивала табір, вона спала в мене на колінах у машині. Прокинулась якраз на шашлик, який Рената вчасно замовила у місцевих підприємців ).
Позування з новою цяцькою-булавою
Тим часом дощ ущух, і ми ще довго чаювали-вечеряли-знову чаювали-і не тільки, біля своєї ватри. І все це під акомпанемент хору "пластунів", котрі добросовісно горлали пісень, і просто горлали, до 23 год, після – їх як вимкнули ). Пізнім вечором, коли Рута уже вклалася у свій спальник, до нас приєдналась іще пара молодих людей із Трускавця, котрі нас пересиділи ).
У Рути була своя персональна "ватра" з рогатиною )
Вночі щось накрапало, але вранці почало розпогоджуватись. Рано-вранці "пластуни" намагалися заманити нас до своєї ранкової руханки, принаймі виникла така думка, оскільки вони чомусь саме перед нашими наметами вирішили розминатися, хоча їх табір був доволі далеко, поза зоною видимості. Олег чомусь не захотів приєднуватись і прогнав їх. Та не довго тішився ще сном. Рута розбудила своїх батьків і швидко знайшла їм заняття: тато возився з вогнем і кухнею, мама водила її гуляти по "місцях бойової слави"), тобто там, де ми фестивалили тиждень тому.
"Пластуни" на марші )
Вхід на територію фортеці Все на місці ) Таран з головою дракона
Разом з Андрієм вирішили ще сходити на скелі, під якими розташували свій табір. З них гарний вигляд на село і Камінь (Тустань). І самі скелі дуже живописні, хоча я ще не бачила неживописних скель ).
Голова у чалмі ) Вигляд на фортецю
Сторона села Урич На горизонті видно останці Гострого каменя
Ну і врешті знову вибрались на сам Камінь, де колись була фортеця.
І тут "пластуни" ) Внизу на поляні справа маленька світло-зелена цятка – то наш намет )
Цього разу влучили момент, коли не було відвідувачів, і залізли у печеру, що за парканчиком. Минулого разу там був охоронець, ну і людей багато. А мене смикнуло за язик розповісти Руті, що я колись була у тій печері, коли ще не було огорожі, і вона теж загорілась бажанням туди залізти. Мрія збулася ).
На фоні Урича Омріяна печерка
По дорозі до траси Львів-Сколе тричі зупинялися біля ріки Стрий в надії покупатися, але вода після дощу була трохи каламутною і не пройшла "фейс-контролю" у Ренати ). Тож поїхали у Львів не купані.
| 
