План був - доїхати до Лавочного, а звідти вже розглядалися варіанти. 1 - доїхати попутним транспортом до Бескида і почати маршрут "як книжка пише", щоб потім спутитися назад у Лавочне (на жаль, зараз улюблений експрес "Львів-Мукачеве" не спиняється в Бескиді, на то він і експрес). 2 - почати йти з Лавочного у зворотньому напрямку від описаного маршруту, а далі по ситуації: або ризикнути і дійти таки до Бескида і потім вибиратись звідти як вийде, або повернути назад у Лавочне тим же шляхом або іншим, якщо знайдемо.

В принципі, теоретично можна було встигнути у Бескиді на тягомотну електричку "Львів-же-Мукачеве", ту, що спиняється біля кожного стовпа. Але, оскільки ми у цих краях вперше, і давно нікуди не ходили (тобто не у формі), то не дуже на це розраховували.

На старті у Лавочному підсіли на авто, що розвозить хліб по карпатським селам (аж із Судової Вишні), але вони їхали лише до Опорця (посередині між Лавочним і Бескидом), тож ми отримали 3-й варіант. Так воно у житті і буває...

За орієнтир взяли великий залізничний міст-віадук в Опорці, і пішли гуляти вгору на хребет, і далі хребтом у сторону Лавочного. Міст "супроводжував" нас майже весь день, лише іноді щезаючи із зони видимості.

Зі самого ранку взялося пекти сонце, довелося зняти дві третини шмоток - краще було панаму з хати прихопити замість всіх тих термо-, а так я трохи спалила носа. День був дуже гарний, частина шляху йшли паралельно Боржаві, милувалися засніженими схилами, і мені дуже хотілося на лижі.

Не обійшлося без невеликого блуду, але то тільки розважило. У Лавочне спустилися вчасно, ще й мали час на пиво.

Витоків Опору й Стрия не знайшли, бо лінувалися - так гарно гріло сонце, що на спуску біля джерела зробили зупинку, щоб повтикати. Я - на лавці, Володя - на травичці, я примудрилася навіть побачити сон. )