Гулять - так гулять! Подорожувати - так подорожувати! - вирішили ми і поїхали відвідати іншу родину, цього разу у Чернівці й Вашківці.

Потяг 604-й розчарував мене остаточно, спізнившись у Чернівці більше, ніж на годину (. Але добре, хоч доїхав)! Одразу поїхали у Вашківці, знайомити Руту з 93-річною прабабцею Анною. Попарились ще з годинку в автівці - і нарешті приїхали.

Рута злякалася старенької бабусі, мабуть, подумала, що то чаклунка з казки про Білосніжку, і в присутності прабабці ходила насторожено. Ходили оглядати територію, але встигли мало, бо чекало нас розкішне застілля, після якого майже всіх розморило. Один лише дядя Коля, який не спав з 5 ранку, щоб нас зустріти на вокзалі (чомусь, потяг наш мав прибути о 9 год), обурено ходив між хатами у пошуках співбесідників.

Рута вподобала собі Лесю і вимагала її компанії, потім вибрала жертвою дядю Колю, котрий пізніше вже мало не втікав від неї.

Надвечір подалися до Чернівців, щоб знову сісти за стіл. Так уже ведеться у нашому народі. 

Наступного дня вирішили познайомити Руту з містом. Але мальовничі чернівецькі пагорби і старовинна архітектура залишила її байдужою, вона піднивала й хотіла додому. Деяку сатисфакцію отримала від кованої карети на центральній пішохідній вулиці ім. О. Кобилянської, подарованої місту ковалями і встановленої до 600-річчя Чернівців. Звідти не могли "зняти" її з 15-20 хв. 

Потім наліпили гору вареників, ням-ням, прощальне застілля, посиділки-базікалки і ту-ту нах Лемберг.

До зустрічі у нас!

P.s.: Особлива подяка виголошується дядькові-дідові Миколі, котрий нас возив, веселив і найголовніше - терпів! )