"2 роки життя потрачено впусту!" – жалівся мій шеф, маючи на увазі газету "Львівщина", якій так і не судилося вижити...

Отже, від учорашнього дня я маю на руках свою трудову книжку і юридично та фактично є безробітною, разом з усім штатом газети.

А як гарно все починалося... Хоча ні, починалося теж не дуже, звучала навіть аналогія з мертвонародженим дитям, дуже мені несимпатична, до речі. І як накаркали... Зате звучало непогано: вісник Львівської обласної ради, газета "Львівщина"...

Короче не знаю, що там у головах наших депутатів та інших можновладних осіб, щоб вирішити заснувати газету і мало не в зародку її ж угробити, причому таким чином, ніби вони тут ні до чого, сама мов е-е... ну ладно – здохла. Притому, що сильних видатків на нас не було, принаймі на людей (про людей у нас ніколи не думали – та що там, ще народяться), штату 8 чол., 5-ро з яких з мінімальними зарплатами. Але і це видать тиснуло ).

Проте не буває худа без добра – обзавелися новими знайомствами, іноді доволі непогано проводили разом час ), ну і руки та мізки не іржавіли вдома.

Тож я не можу підтримати тезу про 2 роки впусту потраченого життя, не згідна, нічого не буває впусту – все досвід, все йде так як має бути, сподіваюсь ).

Фотозвіт з прощального пікніка

Фото (до речі плівкові) – Ярослав Тимчишин, окрім тих, де він сам присутній, ті клацала я.

Двоє журналістів не побажали приєднатись до нашого безобразія, тож склад неповний.

  ​

  ​

  ​