Як везе - то везе, рівно за тиждень після Драгобрату пощастило поїхати на Буковель, і вже втретє - з Рутою, у тій же компанії - Саша, Марія, Катя.

Урочище Женець

Першого разу не вдалося заманити Руту й Катю на лижі, маленькі були, Руті ще й трьох не було. У принципі, таких теж ставлять на лижі, але наші не давались. Другого разу я таки помордувала трохи Руту, але то було пару років тому, тож вона все забула, та й зрештою не було що запам'ятовувати. І от побачення третє. )

Катя тим часом трохи підучилась, тож з гірки вже спускалась майже самостійно, "плужком", але доволі швидко.

І от ми з Рутою на горі. Я не знала, чого мені чекати, але згрубша все було більш-менш передбачувано. Спочатку Рута була повний "нуль", півспуску вона, бідна, відмучилась, і я разом з нею, а далі я допровадила її до низу за допомогою лижних палиць. Пообіцяла завтра спробувати знову.

Незабаром і Катя вже відкаталась на сьогодні, тож діти з Марією пішли до готелю, де надибали поляну з підсніжниками. Я і Саша просили (по мобільному) не рвати, але Рута сказала, що квіти вже були зірвані, вони лише збирали, досі не знаю, наскільки це правдиво. Ми з Сашею залишились ще трохи на вечірнє катання. У мене такий досвід був уперше. Можу сказати, що особливої різниці не помітила, між денним та вечірнім катанням, хіба людей увечері менше, і це плюс.

Похмурий день

Вечір наприкінці березня мало відрізняється від дня, особливо несонячного

Готель наш був дуже близько від 1-го витягу, що у нашій ситуації великий плюс, бо саме там катались діти. Ціни в готелі доволі прийнятні, обстанівочка хороша, комфортна, хоча площа номеру малувата, але нам з Рутою було в самий раз. У вартість входить лише сніданок, вечерю замовляли собі на поверх, у нас там була кухонька-їдальня, що теж дуже зручно, є можливість і самому щось готувати. Окрім того, діти там ще й бавились, бо було кілька столів, де можна, наприклад, малювати. У номері стола не було, зате був балкон. )

Бідні квіточки, дуже ніжно й гарно пахли

Наступного дня на горі справа потроху пішла легше. Планували з Рутою, що спочатку вона буде їхати сама, а коли втомиться - я допоможу їй спуститись. Але все було інакше. Спочатку Рута ледве їхала, дуже помаленьку, боялася розігнатися, навіть на дуже малому ухилі. Я довго не могла її вмовити не гальмувати, проїхатися трохи без поворотів. Але коли вона таки спробувала, ситуація різко змінилася - тепер я просила її пригальмовувати і повертати, а мала летіла собі, ловила кайф.

Ми на фоні Говерли, котру не видно (насправді було видно, але щось не вийшло)

На горизонті - Синяк і Хом'як                       Довбушанка                                                  Рута на фоні Говерли й Петроса

Останні пару сотень метрів до підйомника спуск доволі стрімкий, до того ж різко повертав і був досить вузьким, а ще було багато людей. Тому я зупинила Руту і попросила тут їхати дуже повільно і часто зупинятись, щоб оцінити ситуацію. Адже "чайники" є й серед дорослих, можуть збити і т.д. Від дороги спуск був відмежований сіткою. Рута заартачилась, сказала, що я їй заважаю, і... понеслась. Я зачаровано дивилась як маленька червона фігурка прокладає траєкторію серед інших лижників, якось навіть вписалась у поворот, а гальмувати й не думає, і розумію, що не встигаю її перейняти... А внизу купа людей, між них уже точно не впишешся. Одним словом, Рута на ходу врізалась в гурт жіночок, і коли я під'їхала слідом, то дитина висіла на сітці, яка врятувала її від автотраси, а жіночки не могли відшукати у кучі лиж і палок свої й Рутині. Я без кінця вибачалась, трохи сварила Руту, але сердитись не могла, бо виглядало то дуже смішно, та й радісно було, що все так легко обійшлося.

Рута отримала таке натхнення, що хотіла їхати знову, але, на щастя, передумала. Марія забрала її перевдягатися і мусила вислуховувати емоційні розповіді й враження, і Рутині великі плани на майбутнє. Незабаром до них приєдналася Катя, а ми з Сашком бігом погнали докатувати свої тригодинні картки, які ось-ось мали закінчитись.

Сніг лежить лише на спусках

З готелю виїхали о 15 год, трохи припізнились, але нас не сварили. Оскільки час ще трохи був, вирішили відвідати перевернутий догори дригом будинок в Поляниці. А також заїхати на Яремчанський водоспад, по дорозі у список внесли ще й Женецький водоспад Гук. Програма була насичена, і з Яремчі ми виїхали лише о 6-й вечора.

У цудернацькому будинку

Женецький водоспад

Водоспад у Яремчі

Більшу частину дороги далі грали у слова, діти казилися як хотіли, вгамувати було дуже важко. Довелося заїжджати іще на заправки, в туалети і т.п. Але все ж о 21 год Рута вже перевдягалась у піжаму, як книжка пише. )