Так склалося, що це місто – друге після Львова по "рідності" ). А оскільки воно трохи менше і орієнтуватись у ньому легше, то в часи, коли Львів для мене обмежувався поняттями Левандівка і Центр, куди без батьків я ні ногою, – з Чернівцями все було простіше і приємніше. З 12-ти років я їздила у гості до сестри Лесі сама. Сама потягом, далі сама двома тролейбусами з пересадкою на Совєцькій площі... Нас з Лесею її батьки без проблем відправляли самих практично в будь-який куточок міста: і до родичів, і на ріку Прут, і в центральний універмаг, і в кіно... А років у 15-16 ми вже нарізали місцевими "злачними" місцями... У той час, як у Львові я ще взагалі ніде не бувала, окрім районного кінотеатру "Супутник" і поряд дитячого кафе "Сказка", у Чернівцях було обійдено немало барів, відеосалонів, дискотек і тп. Вулиця О. Кобилянської, своєрідний чернівецький аналог львівського проспекту Свободи і київського Хрещатика, тільки затишніший і приємніший, теж була вже мені добре відома...
Гуляти Чернівцями – суцільне задоволення, у будь-яку пору доби і року, от тільки все менше і менше у мене знаходиться часу для таких прогулянок. Тут фото з моїх останніх відвідин, своєрідне освідчення місту на пагорбах... )
Площа перед Міською ратушею
Чернівецький національний державний університет ім. Юрія Федьковича, включений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, –
У Чернівцях багато цікавого і гарного, але, як відомо, краще один раз побачити, ніж 100 разів почути ;). Трохи інфи про місто тут: http://www.trip.cv.ua/, може когось зацікавить ).