Приїждав Олексій, він же Льошка, він же Рохлік, він же буде Рохлей Девідсон, коли купить собу Харлей )), мій давній бойовий товариш, завдяки якому я відкрила для себе гори. Таке не забувається. То королівський подарунок!

Також з ним був мій перший і наразі, на жаль, останній заплив на байдарках. А ще на його лижах, і навіть у його черевиках я спускалась з гори Тростян, вперше у житті ставши на лижі. Вдруге в житті я спускалась на його ж лижах у його ж компанії з Говерли, у своєму першому в житті поході. Знайомство зі скелями теж від нього, перші спроби лазити і страхувати. Отаке.. Важко переоцінити ці дари. А також дружбу хорошої людини.

Ну, ліричний відступ мені, здається, вдався. Тепер до справи. :)

15 років тому Олексій виїхав до Німеччини, і хоча навідується в Україну досить часто, бачимось ми рідко, все рідше й рідше...

Перша субота

Іще взимку, під час "Української рамадани", Льошка подзвонив мені і сказав, щоб я нічого не планувала собі на 23 травня. )) Буде баль.

І баль був, з піснями, віршами і танцями, з розкішною гостиною і купою гостей. Відбувалося дійство в ресторані під символічною назвою "Золотий вепр". Символічною, бо надцять років тому ми бавились у товариство "Диких кабанів". :) На жаль, маю мало фото і трохи нездалого відео, бо сідала батарея у фотоапараті. Але є надія, що Льошкина дружина Лєна поділиться своїми фото-відео-матеріалами. А поки що маю таке.

Друга субота

Спонтанно, прямо на забаві, вирішили, що треба зустрітися у вужчому колі. Шкода, але гори цього разу нас не запросили, і навіть скелі Довбуша, тож довелось обмежитись Чортиками (Чатові скелі біля Львова, у Винниківському лісі). І тут у мене не склалося з фотоапаратом, тобто я його не взяла. Але є фото і навіть відео з Ренатиного планшету – краще такі, ніж ніяких, бо їх цінність не у якості чи красі...