Цього року поламалася одна традиція - лютневі Карпати, зате, маю надію, народилася нова - березневий Драгобрат.

6 березня

Поїхали у тій же компанії, що і минулого року (http://mijmaliuk.ucoz.ua/news/dragobrat/2016-03-25-186) тільки в розширеному складі, цього разу я ризикнула взяти Руту. І не пошкодувала. Хоча останнім часом вона не особливо тішила батьків, у поздці показала себе молодцем, в основному. )

Виїхали зі Львова у понеділок, в Ясіні були в обід, звідти трансфер на Драгобрат, потряслися годинку вгору - і ми на місці. На радощах забули на вулиці сумку з харчами і одні лижі, за сумку згадали десь на півгодини, за лижі і того пізніше, але все було там, де і залишили. 

У тому ж готелі замовили той же номер, що і минулого року, і отримали сюрприз - там зробили суттєву перестановку, побілили і забрали двері, котрі розділяли загальне приміщення на дві кімнатки. Тож тепер ми жили веселим загальним скопом.

Кинули шмотки й одразу на лижі - часу маємо небагато. Ми з Рутою, правда, трохи походили по прокатах, поки знайшли їй підходячі лижі, але незабаром теж опинились на горі. Пішли на найближчий від готелю витяг. Там я трохи повозилася з Рутою, щоб вона пригадала, що і як. З нами ще возився Захар, а Рената з Андрієм катались на дорослій трасі.

Коли Рута накаталася, я поїхала нагору, щоб теж нарешті спуститися по-дорослому. Спустилася, один раз, хоча взяла 5 підйомів. Там нагорі так мело і сікло, що очі не мож було відкрити, а маску я забула в номері. Добре, хоч внизу було тихо, де діти.

Отже, поступово ми всі повернулись в номера, якраз встигли обжитися до вечері. Годують тут на убой, тож тих сніданку й вечері, що входить в оплату номеру, цілком вистачає. Навечерялися так, що проти всіх правил тут же завалилися пузом догори і ледве дихали. Не хотілося навіть вина випити - не було місця.

Незабаром Андрій таки вийшов на прогулянку. Невдовзі за ним вибрались і ми з Рутою, в основному завдяки Руті, котра наїлася трохи менше від мене і виявила таке бажання. Прогулялися суперськи. Спочатку спостерігали за ратраком, тоді шарилися околицями, всілякими підозрілими місцинами, особливо загадковими у пітьмах та слабкому світлі неону. Забрели у лісосмугу, і вибрели на схил, на якому планували кататися завтра. На завершення швиденько зробили невеличку сніговичку перед входом у готель.

Загальний відбій був о 21.30, дехто вклався і раніше - день був непростий. Спали, як на п'ятеро душ в одному приміщенні, доволі непогано.

7 березня

Після сніданку, теж дуже обильного, почалапали на гору. Спочатку докатали невикористані вчора спуски, а тоді перейшли таки на витяг "Вершина Карпат", як і планували. Там Руті сподобалося більше, хоч і не хотіла переходити. Ну а ми, решта, вже мали певні сантименти до цього місця. 

Тут я одразу залишила Руту на дитячому витязі, а сама подалася на дорослий. Коли розпогодилося, ми з Ренатою вирішили виїхати на гору Стіг крісельним витягом, найдовшим тут. І були просто заскочені тим кайфом, який несподівано звалився нам тут на голову. По-перше, визирнуло сонце і навколишні гори, котрі досі ховалися в тумані, - краса-не-надивитися, по-друге, у ялинках був такий сніг, якого я взагалі не пригадую - ну просто масло, їхати по ньому було неймовірним задоволенням. Ми з Ренатою одноголосно визнали, що такого з нами ще не було. )

А Рута і Захар з татом Андрієм вже були у номері. Тож ми кинулися їм дзвонити і вимагати, щоб вони негайно поверталися на гору, бо не можна ігнорувати таку красоту. Вони пручалися. Тоді ми самі пішли до готелю трохи відпочити, щоб потім повернутися з дітьми. Зручно, коли готель поряд із витягами.

Повернулись недарма. Навіть Рута виїхала на саму верхотуру, і навіть спустилася звідти, що було непросто, особливо спочатку, де було вітряно і доволі стрімко. Зате потім у ялинках можна було рослабитись на деякий час, перш ніж знову схил стане крутим. Рута мужньо справилась із випробуванням. Пізніше ще просилася у ялинки. )

Цього вечора гуляти після вечері вже не ходили, нагулялися досить удень, тобто накаталися. До того ж, Руті довелося робити уроки.

8 березня

Вранці після сніданку одразу поспішили на катання, оскільки сьогодні на 14 год домовилися за трансфер донизу, у Ясіню. Рута хотіла знову на сам верх, але я не ризикнула через погодні умови - була дуже погана видимість, та й сніг уже не "масло". Тож довелося їй задовільнитися дитячим витягом. Захар, на жаль, компанію їй скласти не міг, бо захворів. Людей узагалі зранку було дуже мало. І було трохи навіть моторошно дивитися з кріселки на самотню фігурку Рути внизу у тумані...

Нагорі відчули себе "йожиками", і хоч від вчорашньої казки нічого не залишилось, все одно кататися хотілось саме там, що я і робила до упора. Прибігла в номер вже по першій, довелося збиратися бігом. Але о 14 год ми вже сиділи в таблеточці, як любовно називав свою машину водій Федя. До Ясіні була звична тряска. Дорога до Львова пройшла теж без пригод, з традиційним заїздом у придорожну забігайлівку в Галичі.