Готель вибрали у Келечині, поряд з Ізками. І дуже з того тішились – він перевершив наші сподівання: ненав*язливий сервіс, гарні умови...
Приїхали ми у п*ятницю ввечері і, звісно ж, одразу відмітили таку чудову подію! )
Наступного дня на гору вибрались пізно. Не дуже і поспішали, слід сказати, а ще шукали дитячі лижі по прокатах, самі прокати і т.п.
Потім Марія рушила на "велику" гору, а решта компанії на "лягушатник". Саша навчав Катю, я – Руту, а Олег сам себе. Світило сонечко, і було радісно та приємно...
Доволі швидко стало зрозуміти, що Катя лижами не цікавиться, а Рута цікавиться підйомником на "велику" гору, тобто катанням на ньому ). Причому наполягала, щоб її лижі я туди не брала, але я все ж прихопила, "про всяк випадок" ;).
Отже, наше сімейство поїхало наверх, Катя з Сашою залишись внизу чекати на Марію і кататися на санках.
Є думка, що гора на горизонті - Пікуй
На горі Рута трішки погуляла і захотіла вниз на санки. Нам з Олегом якось вдалося переконати її, щоб я звезла її на лижах.
Я трішки переживала, щоб вона не розвела нюні, але Рута трималась молодцем. Тож вдалося з*їхати з нею до самого низу, що у порівнянні з попереднім роком і спробою поставити її на лижі, було неабияким успіхом. Є надія, що далі буде... прогрес ).
Посеред гори дві рисочки - то ми з Рутою )
Потім була возня на санках, поки не сутеніло. Катались і діти, і мами ).
Була ще "нервітєльна" історійка з закритими у машині ключами, але, нащастя, все закінчилось добре.
Радісні і трішкі втомлені, а Рута зовсім мокра (комбінезон у неї не лижний), ми повернулись у "номера". Звісно, не обійшлося без застілля і цього вечора... )
Наступного ранку Рута покашлювала, і ми вирішили, що вона на гору не поїде. Катя теж захотіла залишитись, а за компанію і маму Марію залишила, хоч це її зовсім не тішило.
Співчуваючи Марії, ми з Сашою поїхали на гору самі, міркуючи, що якраз всі, кому потрібна та легка гірка, залишились в готелі... А думка про Пилипець та Подобовець прийшла, як то водиться, опісля...
Накрапав дощик, але швидко перестав. Протягом катання навіть намагалось виглянути сонце, але не надто вдало, день видався похмурим і трішки сумним. Але в цьому була своя приємність – тиша і спокій...
До речі, про тишу – і тут задовбала голосна музика, добре, хоч на самій горі її не було чути. Голосна і неякісна музика, цей т.з. маркетинговий хід, викликає у мене лише огиду і зовсім не спонукає тратити гроші, як чомусь вважають маркетологи... На щастя, це було єдине, що не сподобалось ).
Поки ми катались, решта компанії вивчала територію готелю і зліпила дуже симпатичного сніговика... А ще я помітила на схилі гори дерево з бруньками – скоро весна... )
