Фірма "Маріо", де працює Олег, минулого вікенду святкувала 15 років. Тож вирішено було придумати щось грандіозне і оригінальне, наприклад, поїхати в Карпати побанячити ))). Найняли автобус, замовили "базу", накупили випивки-закуски, прихопили домочадців і вперьод, за грибами...
В автобусі, як не дивно, мені сподобалось найбільше, мабуть, спрацювало правило, що часто очікування свята виявляється кращим за саме свято. А може ще й тому, що в автобусі ми ще не знали, що Олегові доведеться одразу ж по приїзді у Славське повертатися назад у Львів, у лікарню до мами... Отже, кульки надули, пляшки відкоркували, свято почалося!
У господі, де поселилася наша банда, був маленький будиночок для дітей із живим кріликом у клітці та іншими прибамбасами, що було дуже доречно. Дорослі одразу ж побігли на кухню і розприділилися по місцям: мангал - нарізка - сервіровка. Я приглядала за дітьми...
Погодка нас балувала різноманітністю, з тераси відкривався вигляд на центр Славського з золотим куполом церкви і гору Тростян, знайому багатьом по лижам і просто так - хто не чув про Тростян!?.
Далі всі робили те, до чого прагнула душа: хтось гостився, хтось гуляв, хтось балакав, хтось лежав, грали у нарди і навіть ходили по гриби...
Непомітно вечоріло. Нащастя, моя Рута швидко захотіла спати - так нагонилася і надихалася свіжим гірським повітрям. Тож я мала ввечері пару годин для втикання у зірки і повний місяць на лавочці... А от з дискотекою не вийшло, шкода. )
Цілу ніч у будинку вирувало життя: хтось нарешті лягав, хтось уже вставав, хтось бродив, хтось шукав, ще й у пінг-понг грали, я засинала під цокання тенісного м*ячика і прокидалась від грюкання дверей, сходів і голосів...
Слід правда сказати, що спали ми з Рутою на веранді, без дверей і навіть без стіни - завісили вхід коцом, а дві з трьох стін виходили на терасу і мали великі вікна без штор і навіть тюлі! ) Нащастя, все це не завадило Руті гарно поспати, а що ще треба мамі? ))
Наступного дня все згрубша повторилось, з невеликими нюансами. Прокинулась я під дощ, і протягом дня дощик нас радував іще не раз. Діти бавились, дорослі засідали...
Потім чекали на автобус, мабуть, всі вже хотіли додому, принаймі більшість, точно знаю, що не хотіла маленька дівчинка Соломійка, навіть плакала, так хотіла лишитись! )
...А я хотіла піти в гори... То були майже Танталові муки - бути 2 дні в горах і сидіти як на ланцюгу, не маючи змоги навіть прогулятися по них... (
|
