Нарешті ми таки вибрались на лижі! УРА!

Зима вже закінчилась, але не в горах. Отже, Рута просилась-просилась і допросилась. Взяли ми її з собою у Карпати ). Тато Олег від лиж знову відмовився... 

Одного разу, коли мама Діана ще носила майбутню Руточку у животику, вони з татом Олегом їздили на лижі у Славське. Тоді мама Діана власне і почала вчити тата Олега їздити на лижах, і не де-небудь, а на самій горі Тростян, де колись давно вчилась і сама. А гора Тростян - то дуже недитяча гора! )) Проте тато Олег робив успіхи, у нього виходило набагато краще, ніж перший раз у мами Діани. Але потім народилася Руточка, і наступного разу вдалося поїхати на лижі лише через три роки, тоді тато Олег з Рутою не катались, хоча Рута і просилась, а от тато відмовився добровільно (див. репорт "Буковель"три сторінки назад).

Цього разу ми поїхали на гору Зворець, відому серед лижників як "Захар Беркут" - рай для початківців, як прочитали в інтернеті. Руту на Тростян везти не ризикнули.

Рано-вранці, о 7.05 відправилась наша елекричка. До гори доїхали на таксо. Взяли на прокаті маленькі лижики, і от-от мала збутися Рутина мрія про лижі...) Але не так сталося як гадалося. Виявилося, що то дуже непросто - їздити на лижах, особливо, коли не хочеш вчитися, а хочеш, щоб одразу все вийшло само... Рутуля розгнівалась, розплакалась і вперлась рогом - н-н-ні! То "н-н-ні!" звучало на всі пропозиції, навіть на просто подивитись, як їздить мама.

Помордувались ми отак з півгодини під горою, на маленькому дитячому витязі, та й подалися на гору, благо тут є витяг з подвійним кріслом, що також зіграло велику роль у виборі саме цієї гори для поїздки з Рутою, бо садити малу дитину на витяг саму - зовсім не посміхається.

На горі дув такий вітер, що мене зносило разом з лижами. І хоч яскраво світило тепле весняне сонце, було досить холодно через отой вітрюган. Та ще й 20-30 хв на підйомнику! Рута одразу повідомила, що замерзла, і ми подалися в ресторан на самому вершечку гори, грітися. Поки Рута з татом грілися, мама трохи покаталась. 

Потім всі разом погуляли по горі.

Далі Рута з татом спустилися трохи нижче, на проміжну станці "кріселки", де вітру не було, і відповідно було дуже тепло. Засмагали на лавках, їли-пили, бавились, знову гуляли. А мама ломанулась виїжджати свій недешевий абонемент, бо часу вже лишалось мало. Не було коли вже навіть фотографувати. І хоч як старались, а на останній автобус таки спізнились. Рутулька при спуску з гори заснула на підйомнику.

Отже, доїхали ми елекричкою до Стрия, а далі автобусом до Львова. В автобусі Рута нарешті міцно заснула, у Львові ледве розбудили.

Поїздкою задоволені. Рута наступного дня пішла у садок, ніби нічого не бувало. Тато зізнався, що на горі у нього таки з*явилося бажання поїздити на лижах, а також у тому, що з Рутою він більше не поїде ). А у мами визрів вже план наступної поїздки, так, щоб усі були ще більше задоволені ;).