Календар новин

«  Вересень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Форма входу



Логін:
Пароль:

Пошук

Головна » 2011 » Вересень » 7
Нарешті гори!
17:13

Вигляд з підйому на хребет Стримби

Нарешті повернулося похідне життя!

За останні 1.5 місяця ходила вже 4 походи, два з яких описані в матеріалі «Історія походів 1» (див. Архів), а наступні два опишу тут.

Якщо буде здоров’я, час і натхнення – сподіваюсь продовжити це чудове починання, навіть якщо і в меншій кількості. Бо ті вилазки попередніх двох років були якісь інакші за відчуттям: ніби ти й у горах, але від тебе тягнеться міцний шнурочок додому, думки якісь роздвоєні… А цього літа-осені частково повернулось відчуття втраченої свободи, коли ти в горах. Хоча у снах постійно присутній дім, особливо Рута, ніби спить тут поряд, у наметі.

 

  • Отже, останній літній похід – то був черговий Ключ-Зелемінь.

На місці старту були об 11-й вечора, тому на гору Ключ дерлися вночі, і саме дерлися, бо стежку так і не віднайшли, тож вломились на вершину «в лоб», продираючись крізь зарості й бурелом. Десь там я підчепила пасажира (кліща), якого помітила лише вдома, і то, нажаль, не одразу… Коли нарешті опинились на стоянці, наближався ранок. Мій товариш ломанувся по воду, і повернувсі за 1,5 год, я тим часом розпалила вогонь і відбивалась від думок про лісові страховиська ). По… гм… напевно то був таки ранній сніданок, отже поснідавши, ми вклались поспати, вже якраз почало світліти.

Попри такі нічні пригоди ми наступного дня все ж рушили в сторону хребта Зелемінь о 14 год, і таки прийшли, достатньо рано, щоб попити чаю, поїсти і знову попити чаю. До речі, у меню постійно були гриби, котрі кидались під ноги по дорозі. Спочатку ще була думка сходити на вершину провести сонце, але кількість випитого і з’їдженого притупила це бажання.

Хребет Зелемінь з його вершини

Як не дивно, але наступного дня ми вийшли зі стоянки ще пізніше, уже о 14.30. Оскільки моя пропозиція ломитися знову крізь бездоріжжя на гору Кіндрат і в Тухлю не знайшла позитивного відгуку, поспішати нам було нікуди: дорога через г. Лопату у Сколе була легкою і до нудоти знайомою.

Фотогенічні листочки                          Підйом на вершину Зелемінь               Омовіння у ріці Опір у Сколе

У Сколе я традиційно скупалась негліже у ріці, випили традиційне пиво і з’їли не менш традиційне морозиво в очікуванні «мукачівки».

 

  • Перший осінній був достойним початком похідної осені, і, попри деякі нестиковки, мені за нього ні разу не соромно.

Отже, по порядку. Задум був такий: вихід з Колочави на гору Стримба (1719 м), спуск з неї на перевал Прислоп (1000 м), там ночівля, далі підйом на хребет Красна і через гору Топас (1548 м) спуск до Вільшанського водосховища.

Маршрут для обидвох учасників був цілком новим і невідомим, через що виникли деякі ускладнення.

Колочава. Тут починається наш маршрут. Нам у ту синь на горизонті...

Місцеві заробітки - збирачка афин (чорниць). Маленьке озерце під Стримбою

Вигляд з вершини Стримби на Колочаву й хребет Негровця.

Підйом на Стримбу досить крутий, але нескладний. Сама гора дуже гарна, і краєвиди з неї не поступаються їй красою. А от після вершини почалося… Спочатку нас спіткав якийсь підлий лівий траверс гори Стреминіс (1652 м), де добряче притомились гомілки. Далі взагалі «попали в непонятноє»: наш перевал згори бачимо, а от як до нього потрапити – ні. Спробували спуститись одним відрогом хребта – бурелом, довелось дертися назад вгору, пішли іншим відрогом – забрели сильно не туди, там і заночували.

Вершина гори Стримба                 Стримба зі схилів г. Стреминіс     Стримба й Стреминіс з хр. Красна

Стоянка була за знайомою схемою: мій товариш побіг шукати воду, я ставила намет, розводила багаття, тільки от побоятись цього разу не встигла. Увечері сталася дивна річ: нам не хотілось їсти, це при тім, що востаннє їли канапки ще в електричці. Перенервували чи що?.. Але ми себе змусили ).

Наступного дня повернули трохи назад і пішли шукати Прислоп. Спустилися добряче нижче, в долину ріки, але на Прислоп таки видерлися, було вже 14.30. Перепочили трохи, бо чекав нас «веселий» підйом на Красну…

Перевал Прислоп на фоні хребта Стримби

«Я хочу бачити тих чайників, які пройдуть цей маршрут за 2 дні!» - постійно вертілось у мене в голові, бо напередодні походу прочитала в інтернеті, що цей маршрут рекомендують для ознайомлення з похідним життям, тобто для новачків (!) Коротше, ми далеко не новачки, але й нам «мало не показалось» - підйом крутий і довгий.

Хребет Красна

Пробіглись трохи по Красній, перепочили під вишкою на Топасі (ту вишку теж рекомендували в неті для огляду навколишніх красот – що у них в голові? Ви би бачили ту вишку! Мій знайомий, пожежник, кілька років тому відмовився на неї лізти, коли я запропонувала, сказав, що вона, м’яко кажучи, ненадійна, а яка висока зараза!)

Гора Топас з вишкою на фоні Негровця, Стримби, Красної

А далі був затяжний, і місцями також «недитячий» спуск - коліна відчули по повній. Вийшли до ріки ми вже перед самим заходом сонця, якраз устигли стоянку розбити. Цього вечора апетит нам вже не зраджував, сиділи біля вогню довго.

Вечір і ранок на березі ріки Вільшанки

Наступного дня вийшли до водосховища, яке виявилось зовсім поряд. Ми правда не одразу дійшли однозначного висновку, що це воно, Вільшанське водосховище, бо води там не виявилось, лише у глибокому руслі текла річка Теребля, а навколо валялись гори сміття, в основному пластикових пляшок, – це дуже сумне, просто жахливе видовище (.

Сумне видовище - колишнє водосховище

Далі ми пішли вздовж ріки попри село Мерешор у Колочаву. Ріку довелось долати вбрід, але це лише приємно урізноманітнило нуднувату дорогу назад. Як влучно висловився один мій знайомий: я ще у Карпатах, а вже знову туди хочу ). 

Класичний зразок народної автобусної творчості )

Переглядів: 842 | Додав(ла): mijmaliuk | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: