Брюховичі

Наступна поїздка відбулася несподівано серед тижня. Наші друзі вирішили одружитися, зайшли у РАГС, а їх взяли і поженили, одразу, у чому були. Так само спонтанно було вирішено відмітити цю важливу подію. Недовго думаючи поїхали у Львівську заміську рекреацію - Брюховичі, класика жанру. 

Там розвели вогонь, для краси, чай готували на пальнику. А також поїдали всілякі смаколики, ну і обмили новину - як без цього.

Швидко стемніло, та й завтра будній день, довелося рушати по домам.

Корчин

Люблю я Корчин. А також Крушельницю, Урич, Сопіт, узагалі ці місця. 

Вибралися наступних вихідних знову на природу - таку погоду не можна було ігнорувати. Тепер у компанії Марії, Саші, Каті. Спочатку думали поїхати туди, де були минулого вікенду, з Ліоном та Вікою. Але передумали, бо виїхали пізно, можна було залишитись без гарного місця. Тож поїхали в сторону Тустані, була навіть думка їхати прямо туди...

Взагалі думок було багато - після повороту з траси у машині активно точилися суперечки на тему, де розбивати табір. Заїжджали у кілька місць - не пройшли відбірковий тур. Вже з-під самого Урича завернули назад і поїхали в сторону водоспаду Гуркало, неподалік нього і зупинилися.

Воно того вартувало - місце було класне у всіх відношеннях. Тут тобі і затишок, і ріка поряд, трохи краєвидів та інших красот... Про єдиний суттєвий недолік ми дізналися наступного дня - тут пролягали траса мотоциклістів на водоспад. Як не намагалися ми їх відігнати - вони вперто повалили через наш табір і ріку, а за півгодини назад, ото паскуди - хоч би назад поїхали вже дорогою, а не по нашим речам (перебільшую, між речами). На щастя, то трапилося лише раз.

Відпочинок наш описувати сенсу немає, все було звичайно-класично, все можна побачити на фотках. Згадаю лише, що я зустріла змію, зовсім поряд, у 20 см від ноги. Я не злякалася, бо подумала, що то не гадюка, оскільки бачила гадюк іншого кольору. Присіла поряд і намагалася її сфоткати, але вона сховалася у листі, поки я бігала за фотоапаратом, тож попала у фокус лише голова. Це сталося невдовзі по приїзді. Тож весь наступний відпочинок я намагалася її відшукати і всіх питала, чи не бачили змію. Дуже вже симпатичною вона мені видалася. І взагалі люблю я змій.

Вже у Львові я довідалася, що то таки гадюка. Виявляється, їх є декілька видів. Мені пощастило зустрітити рідкісний вид, занесений до Червоної книги - гадюку Ренарда, яку ще називають степовою східною. Залишається подивуватися, звідкіля вона у Карпатах.