Точніше я повертаюсь до практики, принаймі на це сподіваюсь. Йдеться за мою практику буддизму, яку я закинула 10 років тому з різних причин. Мені її бракувало, але я... лінива одним словом. І тут така нагода отримати копняка для прискорення! - поїздка на курс з ламою Оле, ще й за кордон, де я теж не була років 10. Коротко кажучи, нарешті співпали всі умови, і я поїхала з друзями Ліоном та Вікою у вояж.

Вирушили у четвер в обід, кордон з Польщею перетнули легко й швидко. Першим опорним пунктом у Польщі в нас було Кросно - там у Ліона були справи, і там жили друзі-поляки-буддисти, з якими ми поїдемо потім далі. А наразі ми мали тут нічліг. І як виявилося згодом - не один.

Поки Ліон вирішував свої важливі справи, ми з Вікою гуляли містом і трохи присмажились.

Надвечір Ліон звозив нас на скелі-останці, подібні до наших скель Довбуша, тільки в меншому обсязі. І до вікового дуба, що має понад 800 років. Неподалік Львова теж є тисячолітній дуб, але стан його гірший. Цей же виглядає як молодий, лише дуже великий.

А потім нас чекала забава з лемківськими піснями у місцевій кнайпі. Половину з них, як виявилося, ми знали і активно підспівували, оскільки на столі було багато пива. ) Потім розспівалися і сусіди за столами, було весело і класно. Але згодом, як то і буває, було хижо, принаймі мені. Особливо паскудно було вранці в машині, коли ми вирушили в дорогу.

Довелося проїхати добрий шмат Словаччини, вона була гарна, особливо гори. Ми їхали гірським серпантином, і мені можна було лише поспівчувати. До того ж з самого ранку схолодніло і лив дощ, і так півдня. Але на перевалі розпогодилося, і далі було вже класно.

До Угорщини приїхали вже добряче пообіді, а у саме Бечке, де проходив курс Махамудри, потрапили надвечір. Поки поселились, розіклали шмотки і т.п. вже був зовсім вечір, але ми ще втрапили на питання-відповіді з ламою Оле. А після я ще втрапила на захід сонця біля ступи.

Спали тої ночі супер і встали рано, я знову побігла до ступи.

А потім мене понесло у гори, точніше горби - хотіла подивитися, чи можна від горба зі ступою пройти верхами до нашої стоянки. Стежки чіткої не було, натомість були зарості, але мене таким не залякаєш. Правда, через годину я таки запереживала, оскільки рельєф був дуже замислуватий, у такому напрямок загубити легко. Якраз вибралась на якусь дорогу і вирішила йти нею - подумала, що у село мусить привести. Правда, як там порозумітися з мадярськими селянами - те іще питання. Але все склалося так, що незабаром я зійшла з дороги (почула збоку голоси) і вийшла у нашому таборі, причому не так уже й далеко від ступи. Зробила петлю, але замалу, до наших наметів не дійшла, треба було б мабуть іще зо дві години для цього, але операція ризикована, і не так щоб особливо приємна - ноги обдерті досі. Тому до цього питання я більше не поверталась - все ж не для цього приїхала. )

Повчання розпочиналися щодня після 15 год, тож до обіду кожен робив те, на що вистачало фантазії і натхнення. В основному займалися практикою і побутом. Одного разу ми прогулялися в село, зробили вояж по продуктовим магазинам. Я так спекла собі плечі, що вже й не пригадую, коли таке було. Тепер маю на плечах дивний орнамент з облізлої шкіри і лямок сукні.

Вечорами ми також розважались як могли - святкували уродини доньки Роберта, у якого ночували в Кросно, і навіть ходили на вечірку з живою музикою, котра закінчилась танцюльками, що тривали до ранку. Але дискотеку ми слухали уже по наметах, загорнувшись у спальники.

Описувати сам курс не буду, можу лише сказати, що я дуже задоволена, що поїхала. Неймовірно приємно було бачити Оле у гарній формі і знову пережити таке натхнення.

Четвертого дня ми поїхали одразу після медитації, бо попереду чекала довга дорога до Ополе, старовинного польського міста. Туди ми потрапили опівночі.

Див. продовження...