Несподівано видався світлий деньок посеред... того всього... 

А почалося все з прохання приятеля пофоткати дещо по роботі, причому з самого ранку, ну для мене з самого ранку – на місці треба було бути о 10.30. Я була. ) У маршрутці зустріла знайомого, хорошу людину – це був добрий знак, і не один! Наступним знаком була маленька веселочка на сходах. ))

Після фотосесії вирішено було поснідати кавою. Завжди галантний Володя запропонував мені вибрати місце, де я давно хотіла побувати. І я одразу пригадала таке – "Будинок легенд" на Староєврейській. Не те, щоб я там не була, але посидіти на даху не вдавалося – там завжди аншлаг. Але зараз же ранок! Отже ми пішли, і нам вдалося. Вдалося посидіти відносно спокійно, навіть маючи змогу міняти столики залежно від стану "душі": як холодно – на сонце, жарко – під парасольку. Люди постійно мігрували, але ніхто не затримувався надовго, і цей потік сприймався як вітер – все одно не до порівняння з тим, що там твориться вдень і особливо вечері.

Погода була неймовірно сприятлива, краєвиди чудові, львівські краєвиди. ) Отже сиділи ми і сиділи, настрій був майже казковий. Якось на даху трохи відволікаєшся від долішніх проблем. Може тому мене постійно тягне в гори?.. Але наразі я пила каву з коньяком та корицею, і настрій все покращувався ).

Але о 12 год біля "Коня" мене чекала зустріч із Горобчиком ), світлою в прямому і переносному значенні цього слова дівчиною Христиною. З нею ми довго петляли містом, намагаючись уникати юрб туристів, але незмінно знову наближаючись до осередку стовпотворіння – всі дороги ведуть на площу Ринок. Врешті решт ми здалися і осіли перекусити там. Далі мені захотілося пива на лавці у сквері акурат навпроти вікон нашого колишнього офісу. І толерантна Христя погодилася розділити зі мною це неподобство.

Львівська Скарлетт Йоганссон )

Аж тут наблизилася година Бика, моя особиста, бо взагалі-то вона вночі, десь 2-3 год, така собі важка година. Але у мене таке трапляється серед дня, в районі 14-17 год, супроводжується поганим настроєм, апатією і т.п. А тут ще пиво... І розмови про війну... Ця болюча тема майже ніколи не відпускає, постійно фонить на бекграунді будь-якої ситуації.

На цій сумній ноті довелося попрощатися, бо мене чекали ще деякі справи вдома. До того ж наближався День Незалежності, який треба було якось відмітити, незважаючи ні на що, і відповідно приготуватись.

Ближче до вечора вияснилося, що святкувати ми будемо кожен по-своєму: Олег піде тусуватися центром, Рута у баби з дідом, а я (урррра!) їду в гори... Тож надвечір день знову став гарним, а я стала збирати наплічник. Але це буде наступна історія... )