Коли Руті було біля трьох рочків, вона все просилася зі мною то в похід, то на лижі. Тепер я її прошу... ))

І от заманила у легенький похід вихідного дня на гору Маківку, де є Меморіал УСС. І хоча у нашій компанії дітей, окрім неї, не було, сподіваюся таки, що Руті сподобалось.

В неділю вранці доїхали "мукачівкою" до Гребенова, промахнулися трішки, треба було в Тухлі виходити. Зате, за ті 15 хв, що чекали автобуса до Тухлі, встигли випити кави і навіть щось куснути. Ще й автобус підвіз нас поближче до точки старту на добрий кілометр, який мали йти пішки із залізничної станції.

Трішки пройшлися присілком і ось вона - гора. Перед підйомом розділились - Володя пішов шукати пряму стежку вгору, а решта компанії - 6 чол. разом із нами побрели серпантином, широкою маркованою дорогою, із лавками та інформаційними стендами. Майже одразу сховалося сонце, і на підйомі це було дуже доречно - не так спекотно.

Рута не відставала, йшла добре. Хоча все ж хотіла присідати мало не на кожній лавці. ) Іноді ми це робили, а ще пили воду із джерел, фоткались, розглядали стенди, перекушували. Так дорога плавно, ненапряжно і майже непомітно привела нас до мети. Останній кілометр, правда, вже присвічувало-пригрівало сонце, і Рута трохи скисла, але все ж дійшла молодцем до Меморіалу.

Тут ми мали зустрітися з Володею. Від місця, де наші дороги розбіглися, ми пройшли 4,5 км. Скільки пройшов Володя, невідомо. Він з'явився через 20 хв після нас, обсипаний хвоєю і обідраний ожиною, і повідомив, що тудою краще не ходити - хащі карпатські обикновенні. )

Тим часом ми розвели вогонь і заварили собі чай, влаштували обід. Окрім нас було ще кілька команд. У тому числі пластуни. Вони прийшли маршем з піснею і влаштували тут на горі змагання. Потім всі співали гімн. Ми аж обідати перестали - якось не пасує.

Я запропонувала Руті сходити на вершину гори Маківка, але вона сказала, що зі мною не піде, не знаю, чи то не довіряє мені, чи що... Тож місце Першої вершини Рути далі вакантне. )

Коли всі відпочили й наїлись, зібрались донизу, у Славське. Дорога до Славського була трохи довша, біля 6 км, і значно веселіша. Дороги, власне, як такої, не було, а були стежки й стежульки, місцями зарослі, місцями з моквою, трохи лісами, трохи полями, але майже постійно з краєвидами. 

Вийшли до гірськолижного витягу "Грабовець", звідти було видно верхівку Меморіалу. Тоді спустились до витягів "Політех" і "ФМІ". І ось ми у Славську. Сонце палило нещадно, Рута хотіла купатись. Тож ми з нею подалися до річки, як тільки випала нагода. Решта команди пішли на вокзал.

Ріка не те, щоб вабила чистотою і свіжістю, але освіжитись вдалося. На вокзалі ще доправили ситуацію морозивом і пивом - "мамі пиво, дитю морозиво", головне не переплутати! А далі була важка дорога додому, навіть згадувати не хочеться.

Всі одноголосно визнали, що Рута молодець - мужньо витерпіла всі випробування, за що у Стрию я ще купила їй хот-дог з домашньою ковбаскою - гулять так гулять!