Якось між іншим і мій ДН пройшов. Слід сказати пройшов доволі епічно, у поїздці по Закарпаттю, не поході! а власне поїздці, туристичній. Можна сказати, підфартило, хоча, звісно, я завжди надам перевагу доброму походу, але цього разу не склалося, тож краще так, ніж ніяк, тобто вдома.

Отож 25 червня вдосвіта я вирушила у подорож, подаровану мені на ДН товаришем по походах Володею. Він прихопив мене на свій корпоратив фірм-партнерів з різних міст України. Уперше була на такому міроприємстві.

Рушили ми в сторону Карпат. Першим ділом наш автобус (26 осіб усіх разом із водіями) поїхав на сніданок у Коростів ("Соколине гніздо"). Там ми прозріли, що й в Україні може бути так класно. "От тобі й Швейцарія..." - як сказав один чоловік. От лише меню не швейцарське, а наше українське - о 8 ранку перше-друге і десерт! )) Після сніданку бажаючі купалися в ріці Сможанці.

​  

Програму продовжив славний Пилипець, де влітку літають параплани й їздять роверисти. Група піднялась на крісельному витязі на гору Гимба, помилувалась краєвидами.

​  

​  

​  

​  

​  

Затим сходили до водоспаду Шипіт і - обід. Годували всю дорогу як на забій. Мені б вистачило тих харчів на тиждень, мінімум...

​  

Наступним пунктом був Синевир, легендарне карпатське озеро. Дійсно дуже гарне, сікльки не дивися... Заглянули по дорозі у реабілітаційний центр для ведмедів. Повезло побачити ведмедя зблизька й у цілком природньому середовищі.

Нарешті поїхали у Колочаву, де нас чекали вечеря і нічліг. Але вечеря не просто, а святкова. Тож отримавши ключі від номеру, всі бігом порозбігалися у пошуках душу, фену і прасувальної дошки. На все було 20 хвилин. І ще на каблуках пройтися 650 метрів до ресторану, та ще й через центр села, повз всі достопрімєчатєльності й фестиваль чеського пива на додачу! )

Але ми дійшли. Пару раз випили-закусили, аж тут троїсті музики заходять і як завели свою оду Колочаві - досі наспівую. Співали-танцювали, вино попивали. На жаль, фото того всього беспрєдєлу у мене відсутні, бо апарат туди з собою я не тягнула.

Спати лягали далеко за північ. А о 6 ранку 26 червня мене розбудив вітаннями татко рідненький. Мама сказала йому, що я у горах рано встаю, лише не знала, що це стосується лише походів. Заснути більше вдалося, тим більше, що знову о 8 ранку сніданок. Не дивлячись ні на що режим є режим. )

І нарешті я потрапила у Колочавський скансен, про який давно чула. Нам попався дуже класний екскурсовод, прикольний, ерудований, закоханий у свою справу приємний дядько. Було дуже спекотно, але ніхто не відмовився від екскурсії, бо цікаво було слухати. І це 2,5 години! Потім - заслужені пиво й морозиво.