Календар новин

«  Січень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Форма входу



Логін:
Пароль:

Пошук

Головна » 2018 » Січень » 16
Старий Новий рік 2018
17:13

Випали нагода і можливість відсвяткувати Другий Празник у Карпатах, заодно на лижах катнутись.

 

У готелі "Скеля"

Тож у складі я, Олег, Рута, Ліон, Віка і Софі ми поїхали у Славське, а звідти до гірськолижного комплексу "Захар Беркут". Поселилися у вже знайомому нашій сім'ї (Корпоратив) міні-готелі "Скеля". Занесли речі в номер, перевдягнулися і на гору. По дорозі зайшли у прокат, взяли дітям спорядження. Олег все ніяк не міг вирішити, чи буде він кататися, чи ні. А Віка ще у Львові вирішила, що не буде.

Біля витягу нас чекав неприємний сюрприз у вигляді черги на годину. До того ж було холодно. Поки дійшла наша черга, ми вже добряче підмерзли. Весь час очікування мене гризла думка, що то дурна затія, але відступати завжди важко. До того ж прокат оплачено, квитки на витяг теж... Нарешті всадилися і поїхали - довго, нудно і холодно. Останні 5 хвилин вже примерзли до крісла, а на горі вітер іще дужчий. Я заспокоїла Руту і пообіцяла, що не підемо кататися, поки не відігріємось, благо, на горі є ресторан.

  

Ми нарешті на кріслі!

Одразу за нами висадились Ліон із Софі. Оскільки дівчатка виглядали зовсім задубілими, я вмовила їх одягнути лижі і сунутися на них, щоб хоч трохи розрухатись. У ресторані стало і краще і гірше, бо відігріті руки почали сильно боліти, діти мало не плакали, та що там - плакали, і не лише наші. Там була купа дітисьок різного віку, котрі перебували в різних стадіях шоку. А ще була купа іноземців, у т.ч. кольорових, і взагалі повно народу, хтось їв-пив-веселився, хтось грівся, хтось просто товкся-тусувався, якась пара поряд цілувалась - просто Вавілон якийсь!

Ліона я відпустила на бугель, а сама чекала, поки дівчата прийдуть до норми, щоб потім випхати їх хоч трохи покататись. За тим ділом сонце хилилось до заходу, було дуже гарно, просто прекрасно, але фоткати я могла хіба мобільником через вікно. )

  

Дівчатка співчутливими поглядами проводжають Ліона )

  

Красоти

Коли я зрозуміла, що дівчата зараз розімліють від тепла, а надворі тим часом зайде сонце і вріже дубак, то вирішила не чекати Ліона і потягнула Руту й Софі на вулицю. Там ми вже доволі веселенько розібрали свої лижі і стали соватись по горі, якраз Ліон приїхав на бугелі і зайшло за хмари сонце. Тож ми вирішили, що особливих варіантів немає - треба спуститись до станції підсадки і зідти вже їхати вниз, знову тим, йпрст, півгодинним кріселком, бо снігу від півгори й донизу немає, тож спуститись на лижах не вдасться, а підсісти нижче немає де.

 

Останні промені сонця на вершині

Ми з Рутою живенько помчали до станції підсадки, і коли я оглядалася за нею і Ліоном з Софі, то Рута просила їхати швидше, бо холодно. Чим мене немало здивувала, приємно - виявляється може, коли хоче, тобто коли треба. ) Їхати там нема що, тож ми швидко були біля 18-ї опори, зацінили чергу, знову на годину, і Рута пішла в кафе. Я пропонувала їй носити на гору лижі і спускатися в очікуванні наших супутників, але моя лижниця очікувано відмовилась. Я трохи потопталась, виглядаючи Ліона, а потім взяла лижі і пішла нагору їм назустріч, подумала, може допомога яка треба, а як ні - то хоч зігріюсь. Таким чином я дотопала майже до самого верху, де побачила чергу на підйомник, зате так і не побачила Ліона й Софі, Ліоновий мобільник був поза зоною. Неважко було зрозуміти, що вони не стали спускатися на підсадку і поїхали вниз з самого верху.

Я була трохи недобра на Ліона (за те, що не подзвонив), але прогулянка нагору мені пішла файно, а особливо спуск, лише пошкодувала, що не зайняла чергу на витяг, бо щось вона не зменшилась ні разу. Добре, що хоч Рута сидить у теплі - ця думка й мене трохи зігрівала. 

Стирчала я в тій черзі до темряви, переді мною стояла пара киян, молодих, веселих та комунікабельних, тож вони мені трохи прикрасили те холодне неподобство з чергою. А взагалі то кошмар, звісно: дубак, аж зуби клацають, і ще півгодини тягтися вниз на холодному кріслі. До того ж небо вже у зорях - я боялася, що Рута запанікує, вона й так побоюється того підйомника, ну і замерзне знову до болю. Сама я боялася лише того, щоб по дорозі той підйомник не зупинився, бо тут буває і таке - то взагалі був би ужОс!

Всі місцеві, що торгують тут, уже давно розійшлися. Холодно, пусто й темно, лише кияни веселяться - гаряче вино очевидно домогало їм у цьому. Я щось не зважилась на вино, думала, аби гірше не стало... 

І тут закривається кафе, Рута виходить на вулицю, і хоча черги залишилось небагато, я розумію, що дитині зараз буде хижо. Добрі кияни при погляді на неї пригадали, що мають термогорня з чаєм і гарбузове печиво, і хоч чай давно охолов, а печиво було твердим, Рута казала, що все було божественно смачним. )

На щастя, я не довго мордувалась думкою, як дитина то все переживе, а Рута не встигла як слід замерзнути і злякатись - нам підфартило! Якась огрядна цьоця пробіглася чергою із питанням, чи не хоче хтось униз на снігоході за 100 грн. Я на пару секунд зависла - не вірила своєму щастю, а точніше Рутиному. Тим часом здивована жінка питає - невже ніхто не хоче?! Бо ціна дійсно була суперпривабливою. І тут я відмерзла і побігла за нею питатися, чи не візьмуть двох. Та коли побачила то одне місце, то зрозуміла, що воно чекало саме на Руту, бо ніхто більше туди б не втиснувся, настільки пухнаста жіночка сиділа за водієм. Отже, ми впихнули у ту щілину між ними Руту, і я була впевнена, що вона не випаде, бо виглядала там як родзинка у булці між широкою спиною водія і пасажиркою ззаду. Я, звісно, трохи переживала, але ще більше переживала б, якби вона залишилась мерзнути зі мною.

Подзвонила Олегові, щоб він її забрав біля каси, а він поза зоною - щось пороблено мені було того дня зі зв'язком, спробувала набрати Ліона, і той відповів - я видихнула, бо дитина би ще довго там на мене чекала... Я ніц не стала виясняти, чого він так підло пропав на горі, бо було наразі не до того - переживала за малу. Отже, Ліон передав трубу Олегові, котрий виявися поряд, і Руту забрали. Вона була у дикому захопленні від поїздки снігоходом, тепер мріє повторити. )

Тим часом у черзі якийсь хлопець запропонував мені взяти мої лижі. Я не одразу второпала чого, але потім зрозуміла, що він теж без пари на крісло, а у такій ситуації двом бути набагато прикольніше, ніж одному - холодно, темно і страшно. )) І от останні три пари разом з нашою всадилися на холоднющі кріселка, і вони оленями помчали нас донизу. Першу частину дороги кияни перед нами так репетували, що мені було шкода навколишніх звірів, але все ж я час від часу підкрикувала їм - щоб збадьоритись. А потім розговорились зі своїм супутником і час пролетів несподівано швидко. Був, правда, один момент зависання на пару хвилин, стало трохи моторошно - що буде, якщо підйомник раптом зламається, навіть уявляти собі не хотілося.

Мій супутник виявився цікавою людиною, моряк з Маріуполя, у наших краях вперше, і вперше на лижах, а точніше на борді. Приїхав сюди машиною разом з дружиною і братом, бо захотілося зими, ну і побачити трохи іншого світу, напевно. Брат його того дня сильно вдарився головою на горі, а дружина всього боїться (так розповідав), тож вони давно вже поїхали донизу, а він от завис до ночі. Над головою у нас був вже повний набір зірок разом із Чумацьким шляхом, мороз і темрява, лише далеко внизу вогні - дивно було їхати за таких обставин на канатці між мовчазних смерек, та ще й з людиною, котру бачиш уперше в житті. Дивно і цікаво. )

Коли я придибала у наш номер з колядою, всі вже були теплі і веселі, а я довго тримала у холодній воді свої задубілі руки.

Потім було тривале застілля з усіма звичними обставинами довкола, прогулянка з бенгальськими вогнями, зустріч Старого Нового року. Я практично самостійно випила пляшку Шампанського, рідко це роблю. Спати лягали далеко за північ. Спали нездало, але я ні про що не шкодую! )

  

  

Святкові посиденьки

  

  

Прогулянка з вогником

А наступного дня дівчата відмовилися йти на лижі. Тобто відмовилася Софі, а Рута захотіла залишитися з нею. В Олега розболілося коліно, Віка не катається, тож у розвідку в Ільз поїхали лише я й Ліон. Це місце порекомендували нам у прокаті, вони ж і відвезли.

Дорога була дуже живописною, тож я уже по дорозі не шкодувала, що поїхала, хоча уявити собі, що зараз серед безсніжних пагорбів раптом вигулькне засніжена гора, було важко. Проте так воно і було! От вона перед нами! Ціни помірні, гора невисока і полога - рай для чайників та дітей, а дітей з нами нема. А ми самі хоч і чайники, зате бувалі, тож нам там, звісно, було скучновато. Але погода була прекрасною, розвідка вдалою, тож ми були задоволені, та й покаталися нарешті.

Подорожні види

Вигляд на Тростян з гори Ільз

Ті, хто залишився, розважались, хто як хотів. Віка пішла з дівчатками на прогулянку, Олег відсипався.

У готель лижники повернулися надвечір, коли білі вершини гір зафарбувало рожевим. Неспішно збиралися, вечеряли, виїхали додому вже у темряві. Дорогою, вже ближче до Львова, став пролітати сніжок, такий довгоочікуваний - напевно Василь приніс для Маланки. )

Переглядів: 40 | Додав(ла): mijmaliuk | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: