От і потрапили, де не вдалося минулого разу (http://mijmaliuk.ucoz.ua/news/ozero_kupalnij_sezon_ne_vidkrili/2015-04-14-160). Знайшли не одразу, місцеві жителі якось не дуже в курсі... Називають то Дірявець і використовують трохи під власні потреби, наприклад, погребки – то наша здогадка, але дуже на те схоже.

Неподалік є кафе з більярдною і гарною територією – ставок, альтанка, місточок, гуси... Але у нас була інша програма. 

Є два "дірявця", відстань між ними у пару хвилин автівкою, обидва, до речі, на території села Дуброва (мабуть, власне, Стільського городища ми таки не бачили...). Територія другого – просто казка, одразу пригадується Шир (він же Край, він же Хоббітанія, край хоббітів, вони ж гобіти) – така ж зелень, горбочки і нірки :). Рута сказала, що оскільки вона розміром якраз з хобіта, то може авторитетно заявити, що для них тут замало місця! отже, мікрохобіти? ))

Придорожній ріпак...                                                     Сьогодні у Ліона та Віки 8 років подружнього життя

Перший "дірявець"

Печерки видовбані у піщанику, багато зруйновано, але дещо залишилось. Тут було середньовічне поселення білих хорватів (VIII-ХІ ст.). Для зацікавлених: http://ukrainaincognita.com/arkheologiya/stilske-gorodyshche, http://uk.wikipedia.org/wiki/Стільсько_(городище).

Другий "дірявець"

Після оглядин поселень під пекучим сонцем, поїхали обідати на знайоме і вже улюблене місце над Тростянецькими озерами, щоб там трохи підмерзнути – погода псувалась, ну не те, щоб псувалась, але збиралося на дощ.

На зворотній дорозі довелося попхати під горба Ліонову машіну – класно розігрілись! :) До Львова встигнули ще до дощу.

Вердикт: варто ще сюди приїхати!