Цьогорічна поїздка на "Ту стань!" (хто не в курсі - це щорічний фестиваль середньовічної культури біля Урицьких скель, на яких колись була середньовічна фортеця) була найбільш вдалою. По-перше, повезло з погодою - не було жарко. Правда, накрапав дощик, але як на мене - то краще, ніж спека. По-друге, якось все пройшло спокійно, без суматохи і напрягів - досвід дається взнаки. 

Ту́стань — ранньосередньовічна наскельна фортеця-град і митниця ІХ—ХІІІ сторіччя, давньоруський наскельний оборонний комплекс, залишки якого розташовані в Українських Карпатах (Східних Бескидах), у Сколівському районі Львівської області, поблизу с. Урич, що на південь від міста Борислава та південний схід від селища Східниці. Пам'ятка оборонної архітектури розташована серед лісового масиву Підгородцівського лісництва і входить до складу Державного історико-культурного заповідника «Тустань». 

Тустань була волосним центром та митним пунктом на важливому соляному шляху, що вів з Дрогобича до Закарпаття та Західної Європи. Фортеця жодного разу (ні в 1240-1242, ні в 50-х роках XIII ст.) не була взята монголо-татарськими ордами. Фортеця проіснувала в дереві з ІХ до XIII, а в другій половині XIII ст. вона була побудована в камені. Остання відома письмова згадка про фортецю датована 1565 р.

Цього разу ми приїхали в п'ятницю ввечері, щоб у суботу тусуватися на фестивалі з самого ранку і до пізньої ночі, так, щоб вистачило. А потім переночувати і в неділю їхати шукати пригод де-інде, купатися у ріці і т.п.

Поки доїхали-поселилися - стемніло. Вечеряли і співали пісень до ночі. Як виявилося наступного дня, Олег ще потім пішов гуляти і втрапив на нічний кінопоказ. А ми, нічого не підозрюючи, мирно сопіли по спальниках, особливо Рута.

Ранок настав дуже рано. То така Тустанська традиція - обов'язково хтось не дасть поспати. Тож ми були вже морально до того готові. Сніданок якось дуже розмазався у часі і навіть просторі. У якомусь напівпритомному стані ми присунули на фестиваль і почалася тусовка. Діти одразу ломанулися до майстер-класів, і далі протягом дня ми бачили їх лише з приводу оплати наступного майстер-класу та задоволення фізичних потреб. Ми, батьки, були раді такому їх ентузіазму, бо це давало нам трохи свободи.

Тиняючись туди-сюди постріляли трохи з лука, заглянули у корчму, знову поснідали. Після урочистого відкриття фестивалю нарешті почалися лицарські бої. Спочатку були бугурти, хлопці трохи нам'яли одні одним боки, залізо скреготало і дзвеніло знатно!

Нарешті настав час пити каву, добре, що її там гарно так варили, альтернативно. Трохи музики послухали, особливо хор "Етерія", де співає Павло, молодший брат моєї кумасі.

Якось між іншим Сашко засмажив шашлик, і ми подалися до наметів обідати. Я там не затрималася, бо не хотілося пропустити щось цікаве.

Середньовічні танці я все-таки якось (вже традиційно) пропустила, як і жіночий виступ на конях - оце шкода, Марія казала, що було класно.

Зате я ніколи не пропускаю лицарські двобої - люблю дивитися це діло, як хлопаки товчуть один одного. ;) Був там один білорус, який дарував персні своїм переможцям - гарний такий парубок, і пані у нього теж нічого. )

Діти тим часом вже розважалися зі скоморохами, казали, що було весело. Майстер-класи не те, щоб скінчилися, але ми вирішили - доста, не все одразу.

Я ще відвідала камерну сцену, де виступав мій знайомий музикант. Глядачів майже не було (схоже, що ніхто й не знав про цей концерт, я довідалася випадково - з перших рук), лив дощ, але музики відпрацювали на совість - такі вони, справжні профі. Я отримала море задоволення - люблю стародавні ірландські-шотландські і т.п. мелодії. Жаль, що моя банда не послухала. Вони тим часом дивилися виступ лицарів на конях.

Наближався вечір, як стемніє - настане час штурму фортеці - апогей всього свята. На розігріві виступив гурт "Русичі". Думала, що наші дівчатка будуть танцювати, але вони щось потовклися трохи біля сцени та й пішли до батьків, повсідалися на каремат як кури на подра - вечір, пора спати. 

Було вже зовсім темно, накрапав дощ. І от розгорнулося дійство. Цього року воно було іще більш театральним та розширеним, ніж у попередні роки. Тривало то все досить довго. Діти дочекалися кінця, але одразу потому захотіли до намету. Навіть лазерне шоу вже їх не цікавило.

Я вклала Руту спати, а от самій спати не хотілося зовсім. Тож вирішила піти ще послухати гурт "Коралі". Ніхто не захотів скласти мені компанію, і я сумно-самотньо попленталася під дощем на галявину. Там забава була вже у розпалі. Нарід стрибав і верещав, розважався на всі сто. Я почувала себе трохи чужою на цьому "празнику жизні", але дивитись, як люди си бавлять, було все одно приємно.

Спати вперто не хотілося, тож я залишилась глянути, що буде далі. Після "Коралів" було фаєр-шоу, і не просто, а ціле театралізоване дійство, вистава про мавку та простого парубка, але з сюжетом, відмінним від "Лісової пісні". Було дійсно гарно, особливо друга частина. Жаль, що я не взяла із собою фотоапарат. Сподіваюся знайти пару кадрів в інтернеті.

А на завершення розпалили велику ватру. Розпалювали довго й нудно, бо було дуже мокро. Зате, коли розгорілося, то всі ломанулися сушитися-грітися, і я в тому числі. Зі сцени лунали пісні Івасюка під гітару, і я з іще двома кобітами доволі голосно їх співали, можна сказати дерли горло - профілактика, щоб не застудитися.

Коли я була суха і вже стало гаряче, то швидко посунула у бік наметів, щоб не встигнути змокнути знову, бо дощ продовжував кропити люд.

Ранок оп'ять настав надто рано, сніданок тривав надто довго, але все ж ми встигли ще з'їздити на водоспад Гуркало поблизу Корчина, а також на ріку Стрий у Гірному, і навіть скупатися - якраз дуже доречно розпогодилось.