Календар новин

«  Вересень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930

Форма входу



Логін:
Пароль:

Пошук

Головна » 2015 » Вересень » 23
Волосянка
15:47

Приїжджали подільські молодята. Окрім гулянь по Львову та околицях, вирішили поїхати хоч на один день у Карпати.

Після недовгих вагань я обрала Славсько, оскільки там більше варіантів розваг, ніж у Сколе, особливо для тих, хто не звик ходити по горах. Найбільше переживань було стосовно Рути, яка вирішила таки поїхати з нами. Останні поїздки дали зрозуміти, що ходити вона не хоче, а ця підтвердила на всі 100%, на мій превеликий жаль.

Отже, доїхали "мукачівкою" до Славського. Ледве дотягли без скандалу, бо Рута після Стрия почала марудити, і у Сколе це досягло апогею.

Деякий час безуспішно намагалися знайти у районі вокзалу гарне місце для пиття кави, а тоді запакувались у авто і поїхали у Волосянку, а точніше до витягу "Захар Беркут". Там у кафе "Три чайники" я нарешті випила каву, решта трохи перекусили, і - на підйомник.

  

За годину ми вже знову перекушували, на терасі ресторану "Високий верх", що на горі Писана. Сергій казав, що було трохи лячно підійматися, адже під нами місцями був не один десяток метрів до землі, а біля опор сидіння підступно погойдувались. Тож ми для розрядки випили по 50 грам.

Постало питання, як будемо розважатись далі. Рута хотіла кататись на коні, я теж, у принципі, ніколи не проти покататись. :) Тож ми покатались. А Сергій хотів покататись на квадрациклі, але бажання це не реалізував, чомусь. Зате нам вдалося пройтися трохи хребтом і вийти на вершину Високий Верх. Вдалося, бо Рута нила всі ці надцять хвилин, що туди йшли. Хотіла присісти. Аргумент, що ми досі тільки те й робили, що сиділи (у потязі, в авто, на витязі, на терасі, на коні...) не діяв на неї жодним чином.

Трохи далі від вишки на вершині було дерево й омріяна тінь, бо сонце пекло досить сильно, тож ми присіли там відпочити, ну хіба від сонця, втомитись від чогось іще поряд з Рутою не вдавалось. Тоді спустились назад на Писану і знову сіли перекусити, уже не біля ресторану, а серед місцевих "підприємців". То, мабуть, був рекорд у перекусах - так, схоже, діє свіже гірське повітря і бездіяльність.

  

  

Сонце припікало все сильніше, Леся вигрівала свою застуду, а ми з Сергієм причащалися - дегустували місцеві настоянки. Спробували калганівку, настоянку з арніки, медову з перцем... нє, Нємірофф - то у ресторані було, і перлова. А Рута отримала можливість помалювати, про що скиглила останні півгодини, але чомусь натхнення у неї вже пропало... 

Нарешті ми таки підняли свої зади і пройшлися до джерела Писана криниця, яке знайшлося надто легко і швидко, щоб я отримала хоч якусь сатисфакцію від перебування в горах. Про то джерело є легенда, що колись давно там пальцем розписався Олекса Довбуш. Ми не знайшли його автограф, зате знайшли сучасні... Після того як усі натішились свіжою і холодною водою та набрали у пляшки, недовго думаючи подалися до 18 опори, на підсадку, щоб не підійматися назад угору, до верха підйомника.

  

Унизу вирішили ще прогулятися. Я показала гостям пейнтбольний майданчик та шматочок Європи у вигляді мажорного готелю "Вежа Ведмежа", а також мотузкову лазанку. Трохи посиділи на березі річки та й поїхали у Славсько. Зупинилися також на березі ріки, бо до потяга було ще багато часу. Але після купання Сергій з Рутою заявили, що вони голодні, тож довелося йти у напрямку станції і шукати якусь харчевню.

  

  

Знайшли аж біля самого вокзалу, зате вдало - дешево і сердито. Рута і тут "виступила", не могла ніяк визначитися, що вона хоче - вареники чи пельмені - аж довела себе до сліз. В результаті були обрані вареники, і вибір був вдалим - вареники були з'їждені, що трапляється нечасто. Я пішла по пиво, а повернулася із квасом - вирішила, що пиво після міцних напоїв, та ще й на сонці, може виявитися зайвим.

Дорога до Львова була веселою - компанія дивних людей з юрбою дітисьок майже всю дорогу співали народних пісень. Перед самим Львовом Рута заснула, але йти додому пішки від вокзалу погодилась - приємною була прохолода з мілким дощиком після спекотного дня і духоти у вагоні.

P.S.: Фотік я не брала, бо Леся мала свій (читай - набридло тягати ту "бандуру"), а жаль.

Переглядів: 351 | Додав(ла): mijmaliuk | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: