Наступна поїздка не забарилась, бо дуже вже хотілось мамі Діані в гори, хоча б отак... ) Тай з близькими людьми хотілось поділитись такою радістю! )) Проте не всі поділяли цю думку, тож у наступну вилазку відправилась лише жіноча половина у складі трьох поколінь.

Рута одразу заявила, що лижі їй вже не потрібні, а хоче вона на підйомник і одразу в кафе на горі ). Так і зробили. На підйом цього разу потратили 55 хв - так нам повідомив працівник наверху - виявляється, у підйомників є різні швидкості! Але нащастя, цього разу вітер на горі був слабший, тож ми не замерзли і в кафе не затримались...

Рута бігала по горі, як маленьке цуценя, і годі було її звідтам зігнати. А спуститися треба було, бо вітер таки був. Довелось також відбиватись від наполегливих пропозицій катання на конях - аргумент, що дитина ще маленька, не діяв.  

Але нарешті ми почали спускатись на проміжну станцію, пішки, як і минулого разу. От лише снігу суттєво поменшало, і можна було вибрати дорогу по вогкому килиму з минулорічної трави.

На панорамі: справа - верхня станція витягу, зліва - вершина гори Високий Верх, лінія горизонту - під помітним кутом, при бажанні - можна уявити собі реальну картину ). Звичайно, що Високий Верх суттєво вищий за будку станції! )) Цятки зліва - то конячки, на яких нас вербували покататись.

Поки баба Світлана з Рутою гуляли відрогом гори, мама Діана спустилась швиденько донизу і зайняла найкращий столик ). 

Потім піднялась і спустилась знову, вже одночасно з ними. І цього разу вже не забувала багато фотографувати! Якщо придивитись, то на наступних двох фото можна побачити маленькі темні цятки - то Рута з бабою спускаються до проміжної станції ).

Коли Рута з бабою зайняли найкращі місця і вкорінилися на лавці, мама помчала виїжджати абонемент...

Сніг був мокрий і важкий, сонце припікало, людей було дуже мало, каталось ліниво. Після перекусу і гарячого вина мамаДіана навіть умудрилась впасти, до такого ступеня облінилась і розслабилась. Але це іще не все! Одного разу мама чуть не заснула на бугелі, і отямилась лише помітивши, що бугель стрімко і якось непомітно гулькнув догори. Після чого довелося взяти себе в руки і контролювати ноги. )

Пригостились шашличком, котрий постійно спокушав своїм виглядом прямісінько під носом. Не встояли також і трохи підгодували песика, який ненав*язливо, але наполегливо, крутився неподалік нашого столу... Рута поспостерігала за діткамии на лижах, отримала натхнення і намагалась вдягнути мамині лижі.

Ця лінива атмосфера також помогла начисто забути про неприємний факт переведення годинників, через що ми знову спізнились на останній автобус. Рута знову заснула на спуску...

На вокзалі у Славську вона відійшла і була живчиком, бавилась з бабою у півника і курочку (Рута призначила себе півником), проте ніяк не могла дочекатися Сясю, який люб*зно погодився заїхати за нами з Гребенова, де возився з бджолами. Приїхав він акурат разом з елекричкою, якою ми минулого разу їхали до Стрия... Я черговий раз зробила висновок, що дуже люблю електричку (коли вона не повна), на крайній випадок - автобус, або бусик, чи хоча б якесь авто з жорсткою підвіскою... Бо думала, що не витримаю і вийду з машини в Стрию, так розтрясло на ямах... Мало язик собі не відкусила! А як приємно їхати рівненькою залізничною колією... )