Вирушили одразу на Рошенівський майданчик - там розширена "програма" розваг, з гірками-трубами та іншими прибамбасами з роду карусель і гойдалок. Дівчата бісились від душі, то просто ураган якись налетів на майданчик, гонили, вопіли, штовхались, носились, траекторію вгадати було неможливо - справжній броунівський рух!

Коли ми з Марією втомились бігати за ними, то заманили на прогулянку до ставка з лебедями. Туди ми йшли довго, бо по дорозі малі завжди знаходили, до чого вчепитися: то салат з бур*яну зробити, то поштовхатись біля чогось, то ще один майданчик оббігати, то банан давай, то магнолію, то білку )... Нарешті прийшли, лебедів було троє, як завжди чомусь останніми роками. Описавши коло пошани коло ставка стали гадати, що ж робити далі. До 9-ї вечора залишилось небагато часу, тож вирішили почекати на салют, який мав бути неподалік, біля монументу Слави. Найкраще місце для швидкісного чекання - Рошенівський майданчик, знову подались туди. Час дійсно збіг швидко, біля монументу ми були рівно о 9-й. Але салюту не було, не було 5-10-15 хвилин. Пішов слух, що салют буде о 10-й, та ще й не тут, а трохи далі по Стрийській.

Повагались трохи, але вирішили ладно: раз вже стільки чекали, почекаємо ще трохи, тим більше, що компанія розширилась і діти розбавились не на жарт - Рута кілька разів смачно простягнулась на кам*яних плитах, нащастя не забилась.

Ближче до 10-ї ми, дорослі, стали вже підмерзати, діти - навпаки, аж червоні й мокрі від біганини. Аж тут нагодились ще знайомі з випивкою-закускою в елегантному кошику. Не встигли ми випити за Перемогу, як почало бахати, так так, що вуха закладало, Рута злякалась і розплакалась, довелось тримати її на колінах і затуляти вуха. Решта дітей верещало від захвату, я також ). Фейєрвек був висококласний, різнокольорові вогні розсипались просто у нас над головами, але Рута так і не вловила, у чому ж тут задоволення, коли так страшно! )))