Святкувати почали ще в неділю, хоч 19 травня було у понеділок. До речі, Рута народилась таки в понеділок. Я добре пам'ятаю той день і попередні два дня вихідних. Ми гуляли по Кайзервальду і Високому Замку, була гарна погода, а в ніч на понеділок – гроза...

Але то було давно, вже цілих 6 років тому ).

Отже, 18 травня, у неділю, Руту вітали найближчі родичі, батьки, дідусі-бабусі і сестра Маруся. Рута влаштувала нам показові танці і декілька театральних сцен разом з дідом Дмитром. )

Коли старші родичі поспішили до своїх господарок, молодші вибрались у центр, без фотоапарата, і то була велика помилка. По-перше, була чудова погода, багато цікавинок у місті, по-друге, Рута вперше за багато років гуляла із сестрою, по-третє, все завершилось взагалі феєрично: біля пам'ятника Т. Шевченкові у сутінках відбувся масовий запуск небесних ліхтариків, і ми приймали участь у цьому дійстві, а потім пішли у "Квартиру 35" на класний джазовий концерт...

Наступного дня Рута на честь своїх уродин не пішла у садок. Та й виспатись треба було перед основною частиною "Марлізонського балету", яка чекала нас увечері, – забавою на Левандівському озері*.

Я трохи нервувала, бо не дуже люблю такі майже офіційні міроприємства, і спілкуватись з незнайомими людьми не люблю, наприклад, персоналом ресторану, а тут без того ніяк... Отже ми прийшли, замовили трохи наїдків для старту і стали чекати гостей. А гості вирішили припізнитись. Рута трохи знудилась, і ми пішли до лебедя. Зустріли там звісно й качок, і ще й голубів, песиків, ну і людей, звичайно. Один чоловік розповів мені сумну історію місцевого лебедя... Тут прибігла Іруся Семенова і стала вітати Руту. Забава розпочалась.

Діти за столом сидіти не хотіли, їсти теж. Вони гонили по поляні (я спецом замовила останній будиночок, щоб крізь віконце поглядати на поляну), ганяли м'яча, робили репетицію вистави, а потім і саму виставу для нас... Взагалі, для мене загадка, чим вони там займались майже три години, що навіть до озера не підходили. Пригадую лише, що вже у темряві влаштувала їм міні-дискотеку біля нетбука під Ляпіса Трубєцкого.

Дорослі зрозуміло, чим займались, за дорослими спостерігати не так вже й цікаво ).

Стемніло дуже швидко, принаймі для мене. Заплановане мною пускання небесних ліхтариків о 21.30 почалося значно пізніше. З тими ліхтариками у нас завжди пригоди. Наш найперший ліхтарик кілька років тому занесло вітром на березу біля школи, а далі погнало між будинками у приватний сектор – ми переживали, щоб не спалило комусь хату. Пізніше один несло прямо на кутове вікно школи на останньому поверсі, але якось пронесло, міліметраж.

Цього разу ми вирішили запускати біля озера, я подумала – гарно буде виглядати над водою. І от уже попередньо-знервований Олег почав нервувати ще дужче, коли помітив дірочку на одному з ліхтариків. Коротко кажучи, перші два злетіло, причому один одразу став опускатись на озеро, і майже опустився, я вже майже чула сердите шкварчання вогню на воді, і о чудо – від самісінької поверхні озера (залишався якийсь сантиметр!) ліхтарик почав знову підійматись угору. Я дивилась як заворожена, навіть забула про фотоапарат ). Фотографувати там толком взагалі не вдалося, бо був постійний напряг: то діти хотіли в озеро падати, то ліхтарі, навіть деякі дорослі... і возня з ліхтарями, сірниками і т.д. Один ліхтар таки сів на озеро, і я боялася, що зараз прибіжить хтось із ресторанного персоналу і змусить нас лізти по нього у воду )).

Зібралося трохи зівак і перехожих... Я б так і не знала з того всього, скільки ліхтариків запустили, якби не учот – мали запустити 6, по кількості років, що виповнились Руті, був один запасний, додому повернулось 3, отже запустили 4 )), взагалі (( – сумно, що не вийшло... Взагалі мені завжди сумно після забав, особливо власних, завжди очікування свята виявляється кращим за саме свято. Але Рената сказала, що було круто ).

Третього дня Рута також не пішла в садок і терміново захотіла бачитись з Дарусею, яку з батьками та братиком ми попередньо запросили на суботу. Всі пішли їй назустріч, і ввечері Рута вже бавилась з Дарусею і трішки з маленьким Святіком.

Трохи відео з озера, більше – на моїй сторінці в Ютубі.

*Повезло нам мати багато друзів, усі вдома не помістяться, тож після деяких вагань і перебирань варіантів влаштували невеличку вечірку у ресторані "На озері". Невеличку, бо на жаль і в будиночку від ресторану поміщається обмежена кількість людей, та й робити весілля з дитячого дня народження не в змозі, ні фінансовій, ні психологічній (спілкування з друзями у великій компанії практично неможливе, а оскільки бачимось рідко, з деякими друзями пару разів на рік, тож хочеться поспілкуватись тісніше). Тож нехай вибачають усі, хто не потрапив на озеро – сподіваюсь, ще буде нагода ). Я вже практикувала святкування своїх уродин кілька днів поспіль, щоб побачитись зі своїми друзями та їх сім'ями у більш-менш спокійній атмосфері, і хоч це трохи напряжно – накривати "поляну" три дні поспіль, зате можна поговорити і почути кожного )).