Спочатку все було як і треба. От лише місця у нас були на гальорці, 3 балкон, 1, 2 місце – це якраз крайні, поряд із ложею освітлення зліва від сцени. Мені перші 15-20 хв крутилося у голові і смоктало "під ложечкою" від страху, дуже боюся висоти.

Я ледве прийшла до тями, і от коли вже освоїлась, повернулась Іруся після своїх виступів. І тут почалося: гонки, стрибки, доганялки і радісні верески... Всі намагання зупинити, пояснити, прохання гонити хоча б у коридорі, а не по балкону між стільцями, а ще краще – гарно потанцювати, завершились фіаско. Дівчатка чомусь не відчували різниці між храмом мистецтва (як висловився директор балетної школи) і дитячим майданчиком.

І гонки завершились очікувано – падінням Рути сторчголов зі східців акурат головою в огорожу балкону. Якби остання була зроблена не 100 років тому, то Рута мала шанс разом із нею продовжити політ у партер... На щастя огорожка, хоч і маленька, виявилась міцною, і Рута обмежилась великою гулею на чолі. Довелося тягнути її в туалет і поливати водою довго і нудно місце удару, поки я не відчула, що гуля перестала "рости".

Результат – стрес, зіпсутий настрій, мокрих півголови, гуля звісно... і це ще не все. Ми мужньо досиділи до кінця вистави, та й голові треба було підсохнути. Але після поїхали одразу додому, гуляння з Ірусею і гості відмінилися, з метою покарання і... хотілося додому після того всього. 

Надвечір у Рути боліла голова і піднялась температура до 38,2. Були побоювання, чи не струс мозку, але на ранок все минулося, отже – стрес (і удар, звісно).

Отака небезпечна розвага – ходити з дітьми в Оперний ).

Всі фото зроблені ще до падіння, потім настрій був не фотографічний.