Не встигли розглянутись на всі боки, як уже поїли куліш, дуже смачний, слід сказати, прецлі і щось там іще... Діти трохи танцювали, трохи бігали, не знали, щоб то такого зробити на радощах! Треба було кудись скерувати ту енергію. Ми пішли до сцени повз торгові ряди, заодно приглядаючи щось доброго ).

  

 

Людей було багато, сонце припікало. Встали у чергу по морозиво. Тобто поставили нашого тата у чергу, самі тим часом присіли на лавках перед сценою, трохи подивитись концерт. Подивились більше, ніж хотіли, бо щось там із морозивом заминка вийшла, і в результаті довгоочікуване морозиво виявилося зовсім поганим.

 

   

 

Знищивши різними способами то нездале морозиво, ми заглибились у гай, між хатки. Набрели на козацькі розваги з рекламованим узваром. Знову черга, знову тато, на цей раз із Марією, мамою Каті. Решта споглядала стрільбу з лука. Узвар закінчився, та Марія з Олегом не розгубилися і купили вино ). Трохи походили по хатках, діти познайомились зі способом життя своїх досить далеких предків: ні тобі комп*ютера, ні телевізора, навіть світла немає!.. )

 

    

 

Повернулися на полянку з розвагами для дітей. Там Рута дуже хотіла робити ляльку-мотанку, але вже не було матеріалів. Щоб трохи втішитись, ми купили готову. Потім дітиська бавились дерев*яним конструктором. А коли набридло, наоешті пішли дивитись тварин, куди тато Олег чомусь прагнув із самого початку, юннат ).

 

   

 

Там всі захопились відгодівлею доволі нещасливих на вигляд поні, козенят та баранчиків. За цією справою зустріли наших друзів з дітьми, тож до дівчат приєдналася Даруся, і вони уже разом бавились та валяли дурня.

 

  

 

  

 

  

 

  

 

Була думка залишитись на фінальний акорд свята – розрізання велечезного короваю, але більшість була проти. Щоб якось утішити дітей, поїхали в піцерію і там продовжили свято хліба улюбленою сирною піцою...