Категорії каталогу

Форма входу



Логін:
Пароль:

Пошук

Головна » Статьи » Мои статьи

Перший похід

Недовго думаючи обрали для цієї акції Сколе і гору Лопату. Оскільки зручно добиратись: вранці і ввечері улюблений елекропотяг Львів-Мукачево, 5 хв від станції - ріка і, власне, початок стежки в гори.

 
Вирішили не поспішати. З електрички подались на берег ріки Опір і там отаборились на деякий час, готували снідання, Рута бавилась... Була думка навіть про купання, але вітрище дув такий холодний, що швидко здув цю думку. Коли дитина набавилась, а ми вже трохи знудились, рушили далі...
 
   
 
Я одразу вирішила, що на вершину Лопати ми не вийдемо, щоб не відбити у малої охоту до цієї справи, бо їй буде і важко, і малоцікаво - перти і перти вгору лісом. Краєвиди і природа навряд чи будуть для малої дитини сатисфакцією, вже не кажучи про долання вершини - у дітей свої пріорітети ). Тож я намітила полянку на півдорозі, де було б гарно стати табором на ніч.
 
Старт був невдалим, бо вирішили ми піти пошукати мінеральну водичку, тож в результаті якийсь час дерлися вгору напівзарослою "грибниковою" стежкою замість протореної туристичної. Причому мінводу не знайшли. Коли ми нарешті виборсалися на гарну стежку, ентузіазм трохи пропав, особливо у мене, бо обіцяла дитині, що дертися хащами не будемо (пригадуючи невдалий похід на Мертве озеро біля водоспаду Кам*янка). Коли ми нарешті рушили гарною доріжкою з полянками і краєвидами, настрій у мене суттєво поліпшився, натомість Рута почала піднивати...
 
   
 
Мала кисло пленталась, всіляко намагаючить замалюватись смертельно втомленою і постійно питаючи, скільки ще йти і де вже та поляна. Спихнула нам свій маленький наплічник (хоча ми ще вдома домовились, що свої іграшки вона несе сама, тож хай ретельно відбирає, що взяти) і робила невдалі спроби напроситись татові на руки. Щоб у Рути не було ілюзій стосовно того, де ми спинимось, я пішла трохи вперед і зупинилась на симпатичній полянці, щоб мала тут перепочила, кинула свій наплічний і побігла назад, по Руту. Коли всі зібрались, зазвучала думка тут зупинитись, але, по-перше, було ще доволі рано, а по-друге, відпочинок у горах треба заслужити, ну і полянка та маячила в мене перед очима... Тож я вирішила збігати у розвідку.
 
"Та" поляна виявилась ще доволі далеко, як для Рути, але ми все ж вирішили спробувати дійти. Тим більше, що поки я бігала туди, мала добряче відпочила і перекусила. 
Підйом був стрімкий, малу я вела за руку, а татко Олег розповідав їй казки, по дорозі траплялись чудернацькі дерева, гарні квіти, смачні ягоди і т.п. для заговорювання Рутиних зубів, тож якось дотягнули. Останні пару десятків метрів стежечка вилась гарненьким березовим гайком, а одразу за ним - полянка, казкове місце, що впало мені в око вже давно.
 
   
 
На полянці дружно збирали дрова і хмиз, розпалювали вогонь, готували обід, а також полювали з фотоапаратом на метеликів, бродили травами-муравами, Рута збігала по крутій стежині, ніби з*їжджала з гірки... Поки тато бігав по воду, мама "збудувала хатку", і Рута одразу туди вселилась, причому одразу ж залізла у спальник.
 
   
 
Увечері був мультик про Макквіна, у спальнику з Макквіном і поряд із горнятком з ним же. А потім знову ватра, вечеря, розваги з паличками-"світлячками", зорі і повний місяць... Коли місяць вже ось-ось мав вийти з-за дерев Рута раптом заявила, що буде спати, вже і негайно. Не встигла я її занурити у спальний мішок, як вона вже спала без задніх ніг, до ранку ні разу не прокинулась - ось що означає здоровий спосіб життя! )
 
   
 
Вранці був туман. Вирішили не засиджуватись, спускатись до ріки, поки дійдемо - авось і сонечко вигляне. Поснідали і вйо. 
Так і було - сонце виглянуло ще по дорозі. 
 
  
Фото Рути )
 
На спуску зустріли ровериста, який тяг свій скарб на спині вгору. Нажаль, не бачили, як він спускався - то мало бути ще то видовище, навіть не уявляю, як такою стежкою, стрімкою, кривою, в каміннях і коренях дерев, можна з*їжджати ровером, навіть гірським! Бачили велетенського пугача, просто здоровенного, не повірила б, якби не бачила, що такі бувають, як індик, голова більша за мою! Мабуть, то він не дав мені добре поспати минулої ночі, постійно видаючи різні зловісні звуки ).
По дорозі Рута нила, але терпимо, проте довелось майже весь час вести її за руку.
 
 
 
Біля ріки було спекотно. Повз нас ходили люди і корови...
 
   
 
Якийсь час ми там потусували, перекусили і вирішили піти до симпатичного місця, котре бачили напередодні біля потоку, що впадає в Опір, за турбазою "Гуцулка". Там і тінь, і затишок. Але... виявилось, що там купа сміття, і "прохідний двір" за мінводою. Потоптавшись трохи, таки зупинились там, абстрагувались від сміття і людей, зварили вечерю, навіть скупались у "басейні" з маленькими водоспадиками неподалік. Потім влаштували з Рутою танці.
 
   
 
Якось між деревами не помітили, що прогода різко змінилась, думали, то в тіні прохолодно. А воно таки схолодніло, набігло хмар, навіть пролетіло пару крапель... Коли знову проходили біля ріки на станцію - спеки як і не бувало. 
 
 
 
Поки чекали нашу електричку Рута ще побавилась на місцевому дитмайданчику, збудованому на кошти місцевого депутата чи кандидата від партії "Свобода" з кумедним прізвищем Москаль (кумедним, бо від "Свободи"), і тут же прорекламованому на білборді на стіні ближнього будинку.
 
Ми було вирішили, що Руті таки сподобався похід. Але не тут-то було: на всі наші питання навколо цієї теми вона однозначно відповідала "ні", чим мене трохи розчарувала. Думаю, що в основному їй забракло компанії собі подібних, тобто інших дітлахів. Принаймі, тішу себе такою думкою ).
Категорія: Мои статьи | Додав: mijmaliuk (12.09.2012)
Переглядів: 225 | Коментарі: 3 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 3
0
1  
Для малої може треба було компанію)))) взагалі малу свою перти не наважився би, і це без варіантів, от малий інша справа, більш перспективний))))

0
2  
ну фсьо, сам напросився ) - бери малого, я малу - і пішли на Лопату ))

0
3  
або на Кудрявець - іще краще! biggrin

Ім`я *:
Email *:
Код *: