Псіханули і поїхали одразу після НР-забави, провітритись треба було дуже. Зібралися тою ж компашкою, що попередні роки, але без Захара. На "Зоряні війни" він з нами пішов, а от взимку їхати в гори не захотів: холодно, - каже, - я весною звик. )

Тож лижі примотувати скотчем до багажника (нелижного) на Андрієвій машині не довелося - вони з комфортом поїхали на Захаровому місці в авто. Рута півдороги проспала, і це було добре.

В Ясіні нас зустрів вже знайомий п. Федір, і довіз своєю таблеточкою до "Згарди", нашого готелю. На місці з'ясувалося, що наш номер звільниться лише наступного дня, і нас поселили поблизу, в "Шовковій косиці". З одного боку - незручно речі туди-сюди тягати, а з іншого - цікаво спробувати й інший готель. Тож ми не особливо розстроїлись. Тим більше, що номер мав лоджію з виглядом на дитячий мультиліфт, де Рута в основному й каталася.

Уже вечоріло, і я запропонувала Руті сьогодні вже не йти на гору, бо скоро витяги зупинять, а за прокат платити за цілий день. Але вона дуже хотіла, і я вирішила не рубати на корню такий ентузіазм. До того ж виявилося, що мультиліфт працює допізна, бо має велику лямпу, що освітлює трасу. Тож я стояла для Рути у черзі (великій, до речі), а вона каталась. Бугельщик навіть спробував наїхати на неї, що мов у черзі не стоїть, але Рута дала гідний відпір. ))

Погода була не дуже всі дні. Сніг для катання хороший, але вгорі туман, вітер і снігова січка прямо "в ліцо", особливо на витягах. Але ми каталися, бо ми "в тільняшках". 

Наступного дня в обід переселилися в "Згарду", і знову - кататися. Рута, правда, більше дивилася телевізор, ніж возилася на лижах, тож ми всі зробили висновок, що вона їздить на Драг дивитися ящик. )

Вечорами гуляли з метою вивчення території та кращого травлення, бо годують там як на забій. Тож для нормального сну треба було виходитись. Разок позичили в готелі санки-тарілку, тож ми з Рутою ще й трохи каталися з гірки. Також мусіли зліпити сніговика, бо як без того?! Всі навколо ліплять, і не лише сніговиків, найцікавішою виявилась снігова скульптура пса, і не мультяшного якогось, а такого собі вівчура-дворняги в натуральну величину.

Третього дня я нарешті потрапила на гору Стіг, і дуже вдало і вчасно, бо більше такої можливості не було. А там така краса! Ялинки як химерні льодові скульптури на фоні сутінкового неба, а потім ліс, трохи блуду і феєричне падіння, спустилися до самого низу і звідти вже до готелю дорогою - люблю таке...

Останнього дня у нас з Рутою сталася пригода - вона забула свій мобільний, тож зв'язку у нас на горі не було, через що я трохи потріпала собі нерви, гуляючи горою у її пошуках. В результаті я забрала її на витяг "Вершина Карпат", де тоді каталась. Довелося купити Руті картку, яку вона не виїздила, бо були довгі черги, і Рута, лінуючись там стояти, перебралася у бар, до телевізора. Тож привезли її картку додому в надії, що ще поїдемо туди цього сезону...